Величні Карпати, які тисячоліття дбайливо огортали в щільну ковдру легенд, щоб вберегти від примх руйнівного бешкетника-часу. Здається, у кожного камінчика в тій чарівній місцині є своя напівісторія-напівміф, яка існує десь між небом та землею м’якими клубами хмар, що чіпляються за гірські вершини.
Велична ж постать Говерли потужним магнітом вабила до себе увагу у всі часи… Українські легенди твердять, що колись вона була прекрасною панночкою з зеленою стрічкою в волосі, улюбленою донькою самого гірського господаря, що дуже полюбляла з раннього рання бігати по батьківськими теренами — де едельвейс зірве, де ніжки у вранішній росі сполоще, де личко в струмочку вмиє, даруючи радість всьому живому в карпатському царстві.
Батько пилинки з здмухував зі своєї улюблениці, і не було їй відмови ні в чому, аж допоки випадково не побачила вона вродливого парубка втомленого крутим гірським підйомом, що солодко спочивав в приємній прохолоді однієї з смерек. Красуня закохалася з першого погляду, не втрималася та ніжно погладила його по голові, поцілувала розкішні кучері, ненароком змахнувши муар сну з його чола.
Сполохано підхопившись, Говерла швидко втекла, а молодик той, пам’ятаючи ніжний дотик її пальців та солодкий смак поцілунку… не прокинувшись остаточно, кинувся навздогін, щоб піймати-втримати дивовижне видіння, але марно – дівчина, для якої кожен камінчик в горах був рідним, розчинилась в оплівдневому мареві. Засмучений юнак повернувся домів і, як не відмовляла та не заклинала матінка полишити думки про карпатську царівну (мабуть материнське серце віщувало біду), наступного ж дня повернувся в гори, щоб відшукати ту диво-панночку, образ якої так припав йому до душі.
Парубчина, що звався Дністром, таки на біду віднайшов-таки свою Говерлу серед карпатських круч та височині смерек. От тільки розгніваний батько не зміг змиритися з втратою улюблениці, адже всі його вмовляння не любитися з простим смертним були марними, дівчина геть закохалася та була втекти зі своїм щастям. А бояк, щоб бути господарем Карпат треба не абияка магічна сила, яку мають лише дуже-дуже непрості, страшний не контрольований гнів, грім та блискавки — і його донечка перетворилася на високу гору, найвеличнішу з усіх в Україні. Змішалися в душі всесильного мага жах і лють, скоєне затьмарило розум, всю концентровану ненависть хазяїн Карпат вмить обрушив на так доречно опинившегося поруч молодика-винуватця, перетворивши Дністра на річку, щоб той ніколи в житті більше не зустрівся з його донечкою Говерлою.
А дитя кохання Говерли та Дністра, дивовижно красивий хлопчик Прут виростав під дідовою опікою, поки не перетворився у станного красеня з розкішними кудрями, як колись у батька. Чимало дівчат заглядалися на юнака, але серце його залишалося холодним, як вершина його матінки-Говерли, аж допоки він не стрів десь на карпатських полонинах швидконогу красуню Жонку, доньку Маковиці та Північного вітру.
Кохання молодят зовсім не сподобалось ані господарю Карпат, ані матері дівчини. І якщо перший, пам’ятуя про гіркий досвід втрати доньки, ще стримався, то Маковиця так розгнівалася на доньку за її бажання бути з коханим, що повторила помилку діда її нареченого — в гніві силою своєї концентрованої магії перетворила Жонку на річку біля своїх ніг. Та тільки і Прут не схотів жити без своєї судженої на білому світі, і вмовив-таки діді, щоб той допоміг йому ніколи з нею не розлучатися. Всесильний чаклун з розпачем та болем в серці махнув своює всесильною рукою, прошепотів закляття, і Прут вмить теж пав на землю кришталево-холодними гірськими річковими хвилями, назавжди злившись зі своєю коханою в єдиному потоці. Прут та Жонка не розлучаються і донині.