Переяславу судилося купатися в монаршій милості, доки політичні цілі збігалися з релігійними, але рукотворна пам’ять про неї пережила і самих правителів, і зміни політичного курсу на діаметрально протилежний, і заборона на православ’я.
Перший дар гетьмана Війська Запорізького Лівобережної України Івана Степановича Мазепи місту, в якому було прийнято доленосне для українського народу рішення (Переяславський договір) – Вознесенський собор, вартістю триста тисяч золотом, зараз служить яблуком розбрату між Київським і Московським патріархатами Української православної церкви.
Другий безцінний дар Мазепи, піднесений в день освячення Вознесенського собору (1 червня 1700 року), – Пересопницьке Євангеліє, зараз зберігається з усіма належними почестями в Національній бібліотеці ім. В. І. Вернадського НАН України, адже поклавши руку на нього присягу перед лицем народу приносить президент Україні.
Третій дар гетьманської родини, а точніше матері Івана Степановича – Марії Магдалини, – шита золотом і сріблом єпитрахиль (частина одягу священнослужителя) для вознесенського єпископа Захарія Корниловича з дарчим написом дозволила точно датувати відкриття Вознесенського собору в Переяславі.