Осіннє вмирання природи… хтось бачить в ньому кінець життєвого циклу, а хтось — новий початок. Недарма ж на 1 листопада випадає свято Сварога, творця всесвіту та покровителя коловороту буття. В українську давнину вважалося, що саме цього дня Великий небесний коваль починає кувати для українців Золотий плуг, символ відродження життя та майбутнього врожаю, який скине на землю на Різдво, як сигнал селянам до початку підготовки до нового польового сезону.
Золота обручка, шлюбна вірність, хліборобство та млинарство — теж дарунки Праотця всіх богів, том-то в його свято українці підносили йому щирі молитви накшталт: «Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом, і всенькому роду криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого, і взимку ніколи не замерзає».
До речі, саме магія незамерзання була після хрещення Русі-України перенесена на призначених церквою нових (але з повністю збереженими бекграундом) християнських покровителів прадавнього Сварожого свята, святих Косьми (Кузьми) та Даміяна (Дем’яна). Їх так і звали «Безморозниками» та запрошували в гостини на вечерю 1 листопада з хлібом, сіллю та громничною свічкою на порозі хати для захисту свого господарства від наслідків лютих морозів: «Святі Безморозники, вітаємо вас хлібом-сіллю, Сонцем праведним і ласкаво просимо завітати до нас, у наше обійстя, у наші стайні, обори, кошари, на стебники бджілок та до нашої хати – з нам вечеряти. Хай відійде мороз-морозище, люте холоднище від нашої хати, нашого двору».
Хоч до появи в Україні християнства Небесний коваль родинного щастя, дарувальник вогню встиг змінити своє первісне, знане ще з часів Геродоту, слов’янське ім’я Сварог, на суто українське — Перун. Бог-Громовержець змінив ковадло та молот на воїнські обладунки, переродившись в символ чоловічої статевої сили та дощу, як його алегоричного ототожнення. Вже цим ім’ям приймали присягу Олежичи в 907 році, ним ж клялись в збережених до нині договорах з греками 945 та 971 років. А його осіннє свято стало останнім днем активності божої перед тим, як Перун замикав небо на зиму та лягав на сон до весни.
Його християнські наслідувачи, Косьма та Даміан, окрім успадкованих функцій прадавнього слов’янського бога, вважалися в Україні захисниками від змій та інших плазунів. Адже за легендою вони самі їх породили, вбивши першородного змія та пустивши його попіл за вітром; кажуть саме з того тліну і народилися всі гади земні.
Кузьминки, як ще називали в народі свято 1 жовтня, для жіночої статі знаменувало собою закінчення важкого періоду підготовки льону та прядіння вовни, а для молодих панночок — початок вечорниць, весіль та традиційних веселих осінньо-зимових свят.
Цього дня молодь на честь офіційного відкриття сезону посиденьок-досвіток організовувало «курячу складку»: в заздалегідь визначену хату (свою чи орендовану) дівчата приходили зі своїми курьми, яких різали, патрали та смажили, а хлопці з питвом виступали в якості дегустаторів їхніх кулінарних шедеврів, визначаючи найсмачнючу; на Кузьми та Дем’яна ще звали Курячими іменинами, а їх самих — курятниками.
Старше ж покоління (зазвичай господар) цього дня обкурювало та освячувало курятники, щоб птаха плодилася та не хворіла, а також обкопувало плодові дерева та розкладало цибулю на грати сушитися.
З народних прикмет та приказок в українському фольклорі дотепер на Сварога-осіннього Перуна збереглися: Кузьминки — по осені поминки; на Сварога ковалі кують і на воді, і на землі; скує Дем’ян, до весни не розкувати; шинкувати капусту на Перуна — приманювати горобців; На Кузьми та Даміана курка – на стіл, осінь – під стіл, а зима — за стіл.