Сім, десять, ба більше — дванадцять п’ятниць на тиждень… хто ж в Україні не чув цього крилатого виразу, який зазвичай трактується в народі двояко: з одного боку мінливість обставин та вітряність особи, з іншого — всепоглинальні лінощі та неробство, які розповсюджуються ледь не на всі сфери традиційної жіночої діяльності. Недарма ж головною фігуранткою та уособленням глибинної сутності цієї фрази-легенди виступає сакральна для всіх україночок від Сяну до Дону з прадавніх часів свята п’ятниця.
Знання, забобони та прикмети про самий непростий п’ятий день тижня передаються з покоління в покоління від бабці до онуки ось вже не перше тисячоліття, і народилося воно на світ ще за Тріпільщини, коли до появи християнства з його Параскевою П’ятницею попереду були ще віки і віки. Покровителькою цього дня вважалася богиня Мокоша, праматінка всього існуючого на світі, матінка води і самої землі, покровителька народження життя, дружина Великого Велеса.
Вважається, що саме п’ятниці Мокоша вперше ступила в світ, тому цей день тижня — особливий, майже святковий, а припадаючий перед великими святами числом дванадцять — святий, тому для вшанування Праматінки на нього накладалась заборона майже на всі види суто жіночих робіт як-то: ставлення закваски, випікання хлібу, приготування їжі, доглядати себе (від вкладання-чесання волосся до вдягання прикрас), всі пов’язані з водою процедури (прання, прибирання, купання…), а особливо прядіння, шиття та в’язання.
В давнину у українців саме п’ятий, а не сьомий день тижня був офіційним вихідним, фактично таким залишився в осучасненому вигляді традицій донині, і це не дивлячись на чисельні церковні заборони на «святкування п’ятниць», в тому числі Грамоту Костянтинопільського патріарха Єремії II від 1589-го року.
На честь глибокої пошани та вдячності до прародительки всього живого та своєї духовної покровительки по святих дванадцяти п’ятницях українки від малої до старої тримали жорсткий піст, в інші сорок — просто піст («щоб ніколи не хворіти на лихоманку»). Мокоша ж з небес мала віддячити своїм донькам достойною винагородою за дотримання своїх заповітів по п’ятницях-дванадесятницях перед:
- Благовістом — порятунок від раптової смерті;
- Десята по Благовісту — оберіг від нестач та потоплення;
- Трійцею — спасіння від смертного гріха, неприкаяної смерті, лихоманки та зубного болю;
- Спасівкою — захист від блискавок, потопу, голоду та всіх гріхів;
- Головосікою — вбереження від сухот та лихоманки;
- Здвижинами — небесна охорона в дорозі, позбавлення від головного та зубного болів, а по дорозі смерті смиренну поведе сама Мокоша;
- Покровою — захист від ворогів, злиднів та великого гріху;
- Введенням — порятунок від лихого звіру (бо праведна душа цього дня проходить через духовну вогняну річку);
- Різдвом — порятунок від напастів та прощення всіх гріхів, а ім’я буде написане на самому небесному престолі;
- Хрещенням — охорона від наслідків лютих морозів та скажених вітрів;
- Перша Великодня — даровані будуть вбереження від скверни, болі та раптової смерті;
- Остання Великодня — життя без смутку, збереження від розбійників, вічних мук та нечистого духу.
Традиційно в уяві українського народу ці святі п’ятниці — прекрасні панночки, що свого дня мандрують землею та особисто збирають щирі жіночі молитви, щоб опівночі віднести одразу на небеса. Том-то окрім обіцяних щедрот від небесної покровительки українки дарували їм заповітні бажання, які за повір’ям мали обов’язково здійснитися. В старі часи навіть існувала спеціальна молитва «До дванадцяти п’ятниць», яку старанно переписану носили при собі, як оберіг.
До тих ж неслухняних українок, які зневажають заповіт Мокоші вона приходить сама в образі страшної божевільної старої з жахливими шрамами від покручння веретенами, порізів ножами-ножицями, уколів голкою, щоб залякуваннями та страшними пророцтвами навернути на шлях праведний своїх недбалих доньок.