Бунтівним характером він вдався в свого батька, який змінив священницьку шлях багатьох поколінь своїх пращурів на просвітницьку кар’єру. Гени по материнській лінії теж були з церковників, тому дивно — звідки у Євгена Коновальця був такий потяг до військової справи та настільки тверда активна войовничо-громадянська націоналістична позиція.
Три класи народної школи під пильним батьківським наглядом в рідних Зашках (батько — директор, мати — викладачка гігієни, основ медицини та шиття), чотирирічка при учительській семінарії, Львівська духовня — це були лише сходинки до правничого факультету Львівського універу, де його палкий молодецький організаторський талант, адже йому було лише вісімнадцять, підживлений повним курсом історії України Михайла Грушевського, зміг розгорнутися у всю міць вже без штучних обмежень надмірно сімейного піклування.
Там, на університетських лавах, Євгену вперше спало на думку створення осередків підпільної української військово-патріотичної організації, яка починалася з малого – невеличких молодіжних пластово-освітніх гуртків, основне спрямування діяльності яких були: армійська підготовка та переклад з польської-німецької підручників з військової справи.
В Першу світову мобілізований до лав Австро-Угорської армії під час активного карпатського наступу росіян, під Яремче в 1915-ому Коновалець потрапив в полон, де разом з іншою галицькою старшиною примусово утримувався маже два роки, продовжуючи свою просвітнецько-агітаційну діяльність вже серед українських військовополонених.
Безвладдям на Московії після лютневого перевороту 1917-ого відкрило вікно можливостей для українських бранців — Євген Михайлович повертається до Києва, щоб очолити Галицько-Буковинський курень, одну з перших військових частин новоствореної української армії Січових Стрільців підпорядкованій Центральній Раді.
Два роки відчайдушних боїв в лавах Січовиків, і після поразки УНР в 1919-ому полковник Коновалець опиняється в чеській столиці, де наступного року разом зі своїми однодумцями організовує Українську військову організацію для продовження озброєної боротьби за волю України. При чому з плином часу ідея за рахунок злиття з іншими патріотичними еміграційними осередками значно розширилася – якщо від початку мова йшла лише про боротьбу проти польського панування, то наприкінці 1920-х на на меті вже стояло звільнення всіх українських теренів, що породило на світ Організацію українських націоналістів (ОУН) офіційно зареєстровану в перші місяці 1929 року.
Протягом 1930-х ОУН стала справжнім головним болем не тільки для польського уряду, але й червоних рад: замахи на урядовців, диверсії, напади на держустанови стали потужною зброєю опору окупаційним режимам. Вже в листопаді 1933-ого московити прийняли виклик, оголосивши українських націоналістів поза законом та вседозволеність у боротьбі з ними. Євгену Михайловичу ж, як очільнику організації та головній єднальній ланці між націоналістичним підпіллям окупованої червоними частини України та громадою в екзилі, ДПУ-НКВС винесли смертний вирок.
П’ять років доля берегла Коновальця, а потім сталося фатальне 23 травня 1938-ого… Прибуття о 10:16 з паспортом на ім’я Йосифа Новака до голландського Роттердаму. Зупинка чверть на дванадцяту в готелі «Централь», де він розпакував речі та друкарську машинку з українським шрифтом, поклавши на стіл чорний хрест. Через тридцять п’ять хвилин полковник покинув готель, як потім виясниться — назавжди, і попрямував на призначену опівдні зустріч в кав’ярні «Атлант».
Євген Михайлович і не здогадувався, що спливають останні хвилини його життя — той пересічний чоловік за тридцять (агент НКВС Павло Судноплавов засланий до лав українських націоналістів під ім’ям Яценко-Валюх, що приплив до Роттердаму на радянському кораблі «Менжинський»), що передав йому плитку-валізочку загорнуту в папір, був посланцем самої смерті. Очільник ОУН встиг дійти з пакунком по Колсігель до кінотеатру «Люм’єре»… о 12-13 пролунав страшний вибух, який буквально розірвав Конавальця на шмаття.
Через п’ять днів за труною командира Січовиків, засновника Організації українських націоналістів йшли семеро: дружина, п’ятеро його товаришів по зброї та один симпатизуючий Україні іноземець. На могилі з трьома вінками, «Від дружини», «Від Української Нації», «Від Організації українських націоналістів», вірна соратниця чоловіка, Ольга Коновалець, звернулася до присутніх: «Ви мусите докінчити! Продовжуйте його діло!»