Весняні блискавки — будителі землі від зимового летаргічного сну. Вони прилітають на крилах вітрів, що женуть геть залишки снігів та морозів, ведучи за вуздечку сповнені живильної вологи хмари, які проллють її на лани і степи, сади і городи, щоб прокинулися дерева і трави, подарувавши світові свою силу і красу.
От тільки блискавки ті разом з життям несуть і смерть спопіляючи своїм небесним вогнем обраних та випадкових. Гасити те полум’я, що здійнялося від блискавки, не варто, та й даремно, бо небесний вогонь звичайними земними засобами не згасити. Методом спроб та помилок за тисячоліття українські пращури винайшли лише єдиний надійний спосіб його загасити — то освячена на Стрітення в церкві свічка. Було ще гасіння козячим молоком чи сироваткою, але дія цього засобу була доволі обмеженою (хоча з практичної точки зору це можливо було зумовлено обмеженою кількістю самого цього продукту тваринного походження в потрібний момент під рукою).
В народі вважали, що єдине дійсно дієвий засіб згасити блискавчине полум’я — це Стрітенська свічка (її ще називали Громницею, бо за легендою саме її запалене ударом блискавки світло врятувало колись Богородицю від вовчої зграї); варто лише запалити її під образами на покутті і тримати незгасимою протягом всього буяння негоди. А бояк часом гриміло годинами, то зробити її намагалися якомога більшою, часом вага таких свічок в українських оселях сягала двох кілограмів. Причому віск для їхнього виготовлення використовувався лише з власної пасіки, а більшої сили набували – в руках старшого чоловіка роду.
Громницю традиційно використовувалася для запобігання удару блискавки в хату чи на подвір’я, як засіб відлякування нечистого, в полюванні на якого за народними українськими віруванні Перун чи святий Ілля використовували її в якості зброї. Для додаткового захистку рекомендувалося також щільно-прещільно закупорити всі вікна, двері, комини в оселі, щоб біси не змогли використати її в якості прихистку, а у святих — не виникло приводу звертати свій погляд на те людське житло під час своєї священної гонитви за злом.
Стрітенською ж свічкою випалювали з дітлахів острах перед громом та блискавками в чистий четвер під образами після повернення з утрішньої церковної служби — після молитви хлопчикам та дівчаткам трошки припалювали її вогником чуби. Ті з них, які з честю пройшли цей своєрідний обряд посвяти, ставали за повір’ями безстрашними перед лицем будь-якої негоди.
Її ж всеочищуюючий магічний вогонь мав допомогти весні перебороти зимові сили та наблизити жадане тепло, варто було лише по поверненні з церкви з освяченими на Стрітення свічками одну з них запалити та виставити на підвіконня, щоб крихіткою її тепла внести свою лепту в боротьбу з панівними холодами та морозами, що сковували вже котрий місяць поспіль і душу, і землю, і все суще на ній.
Ці ж свічки запалювали протягом року як всепомічні при хворобі когось з членів родини «для здоров’я духа та телес», як допоміжні при важких пологах, коли породілля не могла «розширитися», для захисту під час якихось катаклізмів природного чи соціального характеру, в тому числі — війн.
Саме громнична свічка освітлює покійному шлях в потойбіччя, я її відсутність в руках небіжчика, змушує його душу блукати в пітьмі між двох світів. Для бажаючих особисто познайомитися з домовиком — вона висвітлювала його в найтемніших закуточках оселі чи хліву, а тримання в «миснику» (шухлядці для посуду) — вберігало родину від люті пращурів за недотримання кимсь з її членів споконвічного порядків та традицій.