Не дивно, що в українську історію ім’я митця Олександра Корнійчука назавжди вписали не його літературні твори накшталт «Платона Кречета», «Богдана Хмельницького» та епопеї «Гибель ескадри» (хоча стосовно останньої – це доволі справедливо з урахуванням того, що ідея, сюжет та деталі останньої були ним поцуплені у Арнольда Кордюма і Вадима Охременка), а політичне пристосуванство з амплуа ярого пропагандиста диктатури пролетаріату та зіркова кар’єра в лавах комуністичної партії.
Народжений в сім’ї слюсаря депо станції Христинівка Одеської залізниці, однієї зарплатні якого в 1905-ому вистачало на утримання всієї сім’ї, він отримав непогану для того часу освіту: Дзендзелівська двокласна церковно-парафіяльна школа, Христинівська залізнична (з восьми років), Уманське двокласне училище, в яке поступив дванадцятирічним. Однак закінчити його хлопцеві не довелося – провчившись два роки, через смерть батька та події Визвольної війни він був змушений залишити навчальний заклад у 1919-му.
Коли з початковою освітою було покінчено, Олександр пішов протореним батьком шляхом на залізницю, де завдяки організації драмгуртка вперше проявив себе, як митець, створивши кілька постанов для Христинівського клубу залізничників, що стало поштовхом для кардинальної зміни життя юного дарування. І це ще не дасягши навіть повноліття.
З остаточним встановленням диктатури пролетаріату на окупованих Московією українських теренах вісімнадцятирічний парубок швидко зорієнтувався: тут ж вступив до молодого крила комуністичної партії, що забезпечило йому білет до столичного Інституту народної освіти, що в купі з ідеологічно «правильними» літературними опусами на честь окупаційного режиму та його вождів в подальшому – не пильною роботою на Київській, згодом Харківській і Одеській кінофабриках, а також правом викладання сценарних курсів.
Складений за півтора десятиліття в українських літературно-творчих колах імідж Корнійчука, як завзятого ідейного послідовника курсу комуністичної партії, не змогли поколивати навіть його українозабарвлені «Богдан Хмельницький» та «В степах України». Але справді вислужитися перед Москвою йому вдалося в воєнний час – чисельні пропагандистсько-замовні статті для Кремля («Фронт» редагував особисто диктатор-Сталін) швидко піднесли зручного літератора-кар’єриста на вершину політичних сходів: комісар закордонних справ СРСР, нарком закордонних справ Української РСР, очільник Комітету у справах мистецтв, голова Верховної Ради Української РСР…
Ні, він продовжував творити попри свою політичну зайнятість. В числі його тогочасних творів було і лібрето до його «Богдана Хмельницького» написане в тандемі з дружиною, яке неочікувано викликало обурення та всебічну критику з боку тієї само оспіваної в його творах «парії». Це сталося в 1951-ому, ще до смерті його всесильного московського покровителя.
Після цього Корнійчук перемкнеться на суто творчу діяльність, і життя йому відвело ще майже півтора десятиліття щасливого життя з поїздками країною та закордонням, активною творчою переписною та світськими раутами. Але удар по здоров’ю вже був нанесений, і в рік шестидесятиріччя літератора-політика хвороба постала у повний зріст — йому діагностували рак.
Сім важких років перманентного лікування від «радикуліту», як лікарі сказали самому Олександру Євдокимовичу… чи була це покара за зраду власного народу? Свої дні в лікарняній палаті він продовжував вести максимально можливу в тих обставинах активну діяльність, навіть організував для персоналу і пацієнтів онкодиспансеру своєрідну кав’ярню за допомогою доставлених турботливою дружиною, Марією Федотівною, кавомолки та кавомашини.
Але доля наостанок змилостивилась над Корнійчуком, дозволивши насолодитися (хоч і віддалено з лікарняного ліжка) останнім тріумфом сотенних ювілеїв постановок в театрі імені Франка «Пам’ять серця» 8 квітня 1972 року та «Сторінки щоденника»(наступного дня).
Затишного сонячного ранку 13 травня 1972-ого він ще мріяв, щоб лікарі відпустили його востаннє прогулятися Хрещатиком в каштановому цвіті… а вдень його не стало. І пішов він за небокрай не зі спокійною душею, адже після останньої вдалої реанімації зізнався дружині, що «побував на тому світі. Ой, як там погано…»