Звичай вшанування 25 січня того, хто цілий рік невсипущими турботами піклується про мир, злагоду та добробут родині всі інші 364 дні на рік, охоронця домашнього вівтаря-вогнища, найнадійнішого помічника у всіх хатніх клопотах… був заведений пращурами ще в далекі прадавні часи. Іменини домовика святкую, коли зима вже лютує, але і до весни з її господарськими клопотами — рукою подати, коли вся сім’я ще разом під одним дахом (адже разом – тепліше). Він, ангел-охоронець домівки та відданий шанувальник коней, домовик, цього дня влаштовує собі вихідний, щоб господарі, хоч раз на рік, самі попіклувалися про себе.
Але не тільки про себе варто потурбуватися родині в день домовикового свята, «хазяїну» (як його ще кликали в народі) теж треба влаштувати гідний відпочинок — напередодні господиня мала святково прибрати хату, підготувати дрова-вугілля, щоб вогонь в печі протягом всієї доби не згасав (адже домовик, як звісно, живе за пічкою і дуже полюбляє вогонь та тепло), наварити солодкої каші-кути для винуватця події та лишити на припічку зі шматочком хліба в ніч на 25 січня.
Їжа для «хозяїна» має бути неодмінно солодкою, бо за солону (він все ж таки з потойбічних) може жорстоко помститися — кашу на підлогу виверне, весь посуд в хаті переб’є, діточок посліпить, зірве з хати дах чи зовсім назавжди зовсім покине своїх недбайливих господарів.
Поки господиня чинила лад в хаті, господар мав дбати, щоб в стайнях теж панували чистота, порядок та мир (бо коні — то улюблені тварини домовика). Кожна волосинка має бути вичесана-доглянута, кожна тварина нагодована та напувана досхочу, солома — чиста, сіно -акуратно складене в сіннику.
Протягом Домовикових іменин в хаті мали панувати спокій та злагода без будь-яких сварок та інших негараздів, навіть найбешкетливіші та непосидючі дітлахи мають намагатися себе поводити чемно, без галасу та всіляко допомогти батькам — тоді протягом наступного року в родині пасуватимуть мир та добробут, чи як то кажуть «домовик буде при хутрі» (вважається, що чим бідніший господар — тим голіший його охоронець домашнього вогнища). Як не буде дотримання цих правил домовик з доброго помічника перетвориться на лютішого ворога, бо в хаті все летітиме на підлогу, худоба — чахнутиме, члени родини — весь час хворітимуть.
В деяких місцинах в прадавнину на своєрідну пожертву духовному оберігачу сімейного вогнища приносили чорну курку. Ні, її не різали, просто в ніч на 25 січня випускали до ранку гуляти хатою (в іншій інтерпретації — садили під піч). Дивились — як курка спокійна та сонна — то і домовик щасливий, а як полохлива та метушлива — чекай негараздів.
Пришле пізніше на українські землі християнство пересвятило 25 січня на день своїх святих, Григорія Богослова та Єфрема Сірина. От тільки мудрість українців не зрадила заповітам та звичаям своїх пращурів.., а щоб запобігти тиску церковної влади — просто поєднала два цих свята зі збереженням дохристиянської обрядовості (бо на Єфрема Сірина – іменини домовика).
За старовинними прикметами: як день домовика до півдня — така наступна зима до січня, який день після опівдні — така наступна зима до березня.