Українська земля завжди була надщедрою на солодкі дари всім бажаючим готовим хоч трошки докласти зусиль для їхнього збору. Золоті абрикоси і жерделі, соковиті різнокольорові сливи, червоні наче кров вишні, ароматні смородини, малини, суниці, ожини, чорниці, терен… вигодоване жаркими променями українського літа різномаїття їхніх смаків і форм таке величезне, що й не перелічити. Для господинь період плодоносіння — це одночасно щастя і велика турбота, адже на збирання цього дарунку матінка-Природа відводить зовсім небагато часу трохи «зазівався», і вся ця розкіш втрачена назавжди…
У кожної української ґаздині в запасі було чимало рецептів швидкого перероблення великого об’єму фрукти дарованої цьогоріч, щоб отримати максимум користі від всього врожаю на зараз та зберегти того неповторного літнього аромату на довгі холодні місяці. Варення та сушка, компоти та маринади… Але найвідповідальніше було виготовлення елітного еліксиру щастя для панянської душі, солодко-тягучих наливочок.
Адже саме ці тягучо-солодкі даруючі радість душі і тілу напої служили своєрідною печаткою, якою закріпляли всі значущі радісні події українського життя: народження та сватання, одруження та хрещення, шана пращурів та свята народного календарного циклу…
Відносно нетривалий період приготування та маловитратність самого процесу (як за часом, так і з фінансової точки зору) результат окупав сторицею. Всього то варто було зібрати, помити (в деяких місцинах за прадавньою традицією обходилися без миття для пришвидшення процесу бродіння), очистити від кісток-гілок-листочків (кістки дають гіркуватий присмак), скласти в жбан чи свулію, присипати трохи цукром для соку, долити води (горілки, якщо готовий продукт має бути більш «міцним») та залишити бродити на світу, але подалі від сонячних променів для збереження насиченого кольору на кілька тижнів. Продукт готовий — наливка в пляшку чи глек з восковою печаткою на чолі, фрукта- в смачнючий пиріг або — в горілку для покращення смакових якостей останньої.
Залежно від фрукти кожна українська наливка традиційно мала свою назву: «вишнівка», «малинівка», «смородинівка»… хрещений батько сучасної української літературної мови, Іван Котляревський увічнив наливку-слив’янку в своїй безсмертній «Енеїді» (головний герой пив її з козаками кубками). Хоча зараз наливки, той ж яблучний сидр, вважаються здебільшого напоєм панянок.
Класичний рецепт української ягоденки шляхетської
Інгридієнти
3/4 об’єму жбана вишень
цукор в об’ємі половини вишень
вода/горілка у співвідношенні 1/8 до повного
Спосіб приготування
Вишню очистити від гілочок-листя промити від пилу-бруду. Половину ягід очистити від кісток, половину лишити з кісточками для надання готовому продукту специфічного гіркуватого присмаку.
Заповнити ємність на 2/3 ягодами, засипати цукром, залити до горлишка розчином горілки з водою (1 частина горілки, 8 частин води), зав’язати зверху бавовняною хусткою та поставити доходити на 2-4 тижні залежно від навколишньої температури на світу але не під прямими сонячними променями (щоб колір готової наливки зберегти).
Коли напій настоявся (фрукта спливла), наливку зливають в пляшку та щільно закорковують, вистоючи в льосі протягом щонайменше шести місяців, щоб вона розкрила все богатство свого смакового букету та була готова для вживання.
Вишню з настоянки використовували для приготування пирогів чи сушки для подальшого використання в різних якостях протягом зимового періоду.