«Добру людину корчма-горілка не зіпсують, погану — церква не виправить» – ось так українська народна мудрість, як завжди, парою влучних фраз зі своєю всьогдашньою дотепністю повністю окреслює всю об’ємну сутність предмету, людини чи явища. Проблема не в алкоголі чи його відсутності як такого, а в людині його споживаючій.
Традиційно у горілки в народі було кілька імен-прізвиськ лояльних так і з негативним підтекстом до свого об’єкту. «Горивка», «пальонка», «зорівка», «гірка», «димка», «спотикач», «шумівка», «гострогляд», «першак» (перший збір при перегонці міцністю шістдесят градусів), «старка» (витримана), «сивуха» (поганої якості)… Але не залежно до особистого ставлення вона завжди була присутня в житті українців, супроводжуючи їх в найсвітліші та найтемніші миті їхнього життя. Її пили на народжені, всіх більш-менш великих світах народного обрядового циклу, на заручинах, весіллі, хрестинах, похованні та залишали чарку на могилках померлих, а також скриплячою договір запорукою (могарич, якій навіть мав законну силу правочину) та символом примирення.
Виготовлення прозорої, як сльоза, та легкої наче пух горілки було справжнім мистецтвом. Зазвичай продукт таких митців був заброньований на багато гонів наперед. Тому як могли українці намагалисяполіпшити смак та естетичний вигляд найдоступнішого їм міцного алкоголю, чому збереглося чимало різноманітних доказів-рецептів.
Так, його приправляли медом чи паленим цукром методом варіння (жовто-коричневий колір, специфічний солодкуватий присмак), нгастоювали горілку на перемичках волоського горіху (коричнюватий колір, коньячний присмак), для отримання Перцівки додавали пекучі перці (прозорий колір та гострий смак, за яким не відчуєш навіть смак основного напою). Іноді до горілки додавали різноманітні трави та ягоди (своєрідний український аналог джину), в тому числі полин, що в специфічними властивостями цієї рослини практично перетворювало її на абсент зеленого кольору. Ще були варіанти з часником, гвоздикою, калиною, чинамоном, березовими бруньками, смерековими шишками, бодяном, черемицею, чебрецем, м’ятою, ромашкою, деревієм, дубовою корою, тютюном.
Екзотичні види горілки в українську давнину заправлялися смальцем, салом або ж солодковершковим маслом, що в додаванні толіки цукру та часнику окрім іншого вважався одним з найкраших лікувальних засобів проти кашлю (всі інгредієнти змішувались та трохи топилися на вогні, а потім вливалися в напій, який мав разом з ними перекипіти). Ці ж властивості приписували кміновці, горілці перевареній з зав’язаними в хустинку кминовими зернами.
Тримали її задля запобігання зниження градусу та появі сторонніх запахів-присмаків зазвичай в спеціальних наглухо закритому глиняному, дубовому, рідше скляному посуді (берівках, звиднанах, барівках, баклагахї, пласканках, які представляли собою дерев’яний зрізаний конус, жбан чи бочонок на ніжках з отвором-носиком для наливу та вигнутою ручкою). В амуніцію пастухів та лісорубів входили обов’язкові дерев’яні маленькі баклажки (раніше довбані, а пізніше точені) чи глиняні вкриті рослинним чи анімалістичним орнаментом прив’язувалися до поясу.
На столи горілку подавали в кухлях чи куршілях, глиняній круглій сплюснутій посудині об’ємом від двох до чотирьох з половиною літрі з витягнутим горлишком на ніжках з двома чи однією гнутою заокругленою ручкою, для додаткової міцності яких обплетали лозою чи дротом. Гріту горілку подавали в менших збанчиках званих «коршеликах».
Цікаво, що традиційно горілку в українських селищах на застіллі пили однією скляною чи дерев’яною чаркою по черзі. Коли черга закінчувалася, її пускали по другому колу, що дещо з раціональної точки зору зменшувало можливість напитися до «покладення риз» та зганьбитися непристойною поведінкою перед поважним суспільством. Зазвичай на святах чарка обходила дві-три колії. Дедалі відмова від горілки на користь варенухи, як більш шляхетного напою, в ХІХ столітті ставала вже загальним явищем.
На поминках, де солодка горілка (медінка) вважалася за головний напій, її подавали в пляшці чи глиняній мисці, з якої за допомогою дерев’яного черпачка наповнювали чарочки.