Так приємно влаштувати посиденьки за чашечкою гарячого чаю солодкого чи ні з тим, хто серцю дорогий, щоб потеревенити по душах неспішно насолоджуючись спокоєм, коли весь світ чекає десь за межами цього відкресленого муаром запашного аромату інтимного простору затишку та безтурботності. Правда чаєм той напій, якій споживала більшість українців ще на початку ХХ століття, назвати можна лише умовно, бо чайного листя як такого в ньому не було, бо в той час екзотичний продукт коштував занадто дорого для кишені пересічного, дозволити щоденне чаювання собі могли лише заможні пани та середній клас по багатше…
Фактично традиційно під чаєм зазвичай мався будь-який гарячий заварений в чайнику напій з гілля, листя, квітів чи ягід, який для надання солодкого присмаку подавався на стіл разом з медом, цукром, солодкою випічкою чи цукерками. Споживали його зазвичай гарячим, інколи з додаванням для розбавлення краплини холодної кип’яченої води.
І хоча в Україні не існувало настільки відшліфованої століттями чайної церемонії, чаювання мало деякі спільні риси з країною, де сходить сонце: то й ж неквапливий характер, обов’язкове використання найкращого посуду та столове приладдя (особливо, коли гості в хаті) на святково вбраному столі, супутні делікатеси наявні в хаті.
Так сама процедура заварювання була не складною: обдати заварник окропом (щоб посуд прогрівся), злити воду, засипати заварку якою б вона не була, залити його знов окропом до самої шийки, закрити кришечкою, бати настоятися 15 хвилин — чай готовий. Інколи, особливо в селах на сході країни, чаєм також називали окріп з розмішаним в ньому малиновим, суничним, журавлиновим, чорничним чи будь-яким іншим ягідним варенням.
В якості заварки зазвичай використовувалися рож, гречку татарську, порізані (порубані) тонкі гілочки (колінця) чи листочки вишні, груші, яблуні, малини, кропиви. З квітів на заварювання йшли як самостійні чи на додачу до інших трояндові чи мальвові пелюстки, волошки, ромашка, календула, липа, м’ята, кульбабка, меліса, жасмин, гвоздика, лаванда, чебрець, кмин та інші. На заварювання з плодів використовувалися ягоди козацького ялівця, калини, шипшина, молоді зелені шишки…
Заготівля чайної сировини тривала протягом всього теплого періоду: листочки зазвичай збиралися молодими, гілля — під час обрізання дерев та кущів, квіти – від бутонів до стану повного розквіту, плоди — по мірі достигання. Все це природне багатство ретельно висушувалося на сонце (щоб пришвидшити процес без втрати смакових якостей) та ретельно збиралося в бавовняні чи лляні мішечки з затяжкою на корі, які розвішувалися в сухому провітрюваному місці для кращого зберігання.