В її добрих знайомцях та друзях — сама лише нечесть («баба з чортом, як пес з хортом»), і навіть сам господар пекла трошки її побоюється, бо спробуй такій під «гарячу» руку трапитися — незнам, чи втечеш живим, а що вже казати про простих смертних… Без потребу навіть відьмину (від давньослов’янського «відати», «провідити») хату оминали десятою дорогою, щоб без потреби навіть на очі їй не траплятися, адже хто зна, що спаде їй на думку з бешкету чи по злобі вчинити: молоко у корови прокиснути чи сало у свині відібрати, мор обійстя наслати чи нічниць на дитину.
Зовні їх геть не відрізниш від пересічної україночки: така ж хазяйновита та гарно вбрана балакуча красуня, і в хаті ті ж рушники над образами та щедро накритий стіл. От тільки подейкують люди, що лад той для неї бісята наводять, вроду – вона у інших краде, вбрання їй мавки шиють, страви — з навротом, а рушники прикривають перевернені хрести. Та й вночі її, перетворену на стару каргу з довгим сивим волоссям, вдома на застанеш, може лише в велику негоду, коли мітла не летить.
В народі вірять, що відьма на кого схоче, на того перетвориться, хоч на маленького павучка, хоч на гарну панночку – всюди проникне, все почує, про все дізнається. Тому всує її ім’я намагалися не згадувати, щоб біди собі не накликати. Вона істота десь між двох світів, то нема їй спокою не там, не там. А може навпаки непогано себе почувають, бо в кожному найменшому сели люди вкажуть на одну, а той кількох подружок чорта, в містах — так їх взагалі без ліку. Українські чоловіки взагалі всіх жінок без винятку вважають за таких («кума во хресті, кума й по хвості»).
Саме з відьомської провини в господарстві починаються негаразди: корови не дояться чи молоко гірчить, у вівців погане хутро, курки не несуться, свині сало не нагулюють (бо «відьма здоїла, повищипала, вкрала, заганяла…»). Поганий врожай через наслані потоп, посуху, зливу, град, навіть зникнення місяця та зірок з небосхилу вважається справою її рук (буцімто за допомогою потриманого на Великдень на мотовилі-сушарці півмітка вовни вона краде їх та ховає по макітрах-глеках під кришкою на печі). Одна поява бісиці уві сні, і то — поганий знак, який віщує сварку в сім’ї чи інші негаразди, адже наділена надприродними силами, в світі людей влада її майже безмежна.
Особливої шкоди завдавали відьомські закрутки на полях (скручені чи зв’язані під слова «чорного» замовляння між собою на корінні два пучки пшениці, рожі, льону), бо хто торкнеться — того скрутить. Лише непрості могли зняти ту навроч, та в старих українських требниках збереглися молитви здатні допомогти з цією напастю.
В давнину вважали, що відьму можна визначити по зовнішнім ознакам: зрослі на переніссі брова, другий ряд зубів, відсутність грудей, невеличкий хвіст, курячі лапи, вуса… хоча як це перетинається з зальними уявленнями про відьомську неземну красу, яка як причарує вподобаного хлопця чи чоловіка, то вже ніколи і не відпустить, та українськими канонами вроди — про те історія мовчить.
З’являються чортівки на світ, як твердить народний поголос, двома способами: природнім в третьому поколінні позашлюбних дівчат-безбатченко, сьомою донькою в сім’ї, ненародженою проклята «в ту хвилину» або як вагітна проковтнула вуглець, готуючи святвечірні страви, відьминою донька; так звані «навчені» — отрималі дар-прокляття від старої відьми перед смертю з її останнім подихом, чи ж від самого чорта. При цьому останні вважаються більш небезпечними («гірша відьма вчена, як родима»).
Навчені відьми перед ініціацією на київській Лисій Горі мають пройти цілу серію «чорних» обрядів, які складалися, за легендами, з потоплення ікони, читання «Отче наш» навпаки, сідлання роздоріжньої статуї чи хреста догори дриґом, вмивання чарівним відваром чаклунського різнотрав’я, влітання в комин на мітлі чи іншому пічному знарядді («товкачем поганяє, мітлою слід замітає»). Сам перехід з однієї сутності до іншої в їхньому світі нібито відбувається перекиданням через голову, ніж, палю, перекручуванням через ліве плече, удар об землю на перехресті, межі чи горі.., і ось чарівна красуня вже злетіла метеликом в небесну височінь.
Магічна сила, яка присутня завжди при чаклунках кратно посилюється на повний місяць та інші великі українські свята. Окремо від інших відстояло в їхньому світоустрої свято Купали, бо надпотужна магія цього дня була насичена для них безліччю обов’язкових ритуалів та справ, першорядною з яких було збирання чаклунських трав босоніж та з розпущеним волоссям, при чому кожної такої рослини був призначений власний час купальної доби: якісь лише по першій росі до схід сонця, а папороть – після сходу першої зірки.
На інші свята та на новолуння українські відьми ретельно чепурилися: мастили всі тіло маслом з тирличу чи льону, що виріс за один день, чесали своє довге волосся, щоб на столичному саміті Лисої Гори в компанії своїх товарок та під приводом головного відьмака влаштовувати ігрища-оргії. Правда зліталися на той баль лише їхні душі поки тілесна оболонка лишалася бездиханною вдома. Вважалося: як повернути в цей час тіло чортиці на сто вісімдесят градусів, то душа її вже ніколи не знайде шлях назад.
Існує чимало документально зафіксованих традиційних способів побачити відьму в скопці та цідилку: через дірку від сучка в полінці чи дошці; крізь осикову борону; на Великдень біля церкви з сушеним першим вареником ліпленим на Пушення, лушпинням вареного того ж дня яйця, з сиром витриманим всю ніч на Лущення, часником садженим з голови «що сиділа на різдвяному столі» в роті…— чортиця обов’язково причепиться з питанням: «Що в роті?». До того ж світле свято вони до церкви не заходять, лиши замок на її дверцятах цілують.
Прикликати відьму можна в різний спосіб: розігрітою в печі кінською підковою на порозі, варкою сирого полотна з дев’ятьма шпильками, грітим на вкинутих три рази по дев’ять гілок в петельні молоком, долотом в ногах колиски, в Чистий четвер розпаленою дев’ятьма полінами відкладеними по понеділках Великого посту пічкою
Захистом ж від відьомських каверз у всі часи були дігтярні чи воскові хрестики мальовані на віконних та дверних лиштвах по великих святах, мак-відюк на обійсті, булавка приколота голівкою гори на підкладці, примовкою «сіль в очі». Зловити ж її можна було весільним або сім років на Великдень вдягненим очкуром чи поясом (в жодному випадку не голоруч, бо обпечешся: жінки — подолом, чоловіки – правою полою), а ще – за допомогою пса-ярчука. Також на купальську ніч їх символічно палили соломою, старим віником чи пічною лопатою (ритуал «женіння відьми»).