Диво пізнання — чи не найбільший подарунок, зроблений великим Всесвітом людству? Тому з сивої давнини у пращурів покровитель творчого початку був в українському пантеоні богів на одному з найпочесніших місць в тілесному ототожненні мудрого старого Діда-Всевида чи писаного красеня Рода-Світовиду (його тотемне зображення ІХ століття, знане як Збруцький Світовид, знайдене на Тернопільщині в 1848 році, хоча його святилище доказано існувало на горі Богит ще з часів Скіфії).
Вшанування покровителя джерела творчого натхнення у всіх його проявах та захисника всіх людських чеснот від нечистого (знаного також під ім’ям Чорнобога) традиційно відбувалося в Україні 15 червня щорічно. В більш широкому сприйнятті він ототожнюється з безоднею таємничості зіркового неба, як і безкраїми просторами дива мудрості пізнання, де зорі — це ті крихти світу, які своїм світлом відсувають морок незнання.
Доторкнутися напівмістичного ореолу вченості та здібності легко опановувати щось нове, які завжди так глибоко шанувалися в українському суспільстві, на Свитовида легше, ніж буд-якого іншого дня, бо небесний покровитель милістю своєю відкриває 15 червня браму знань навстіж, даючи можливість побачити та усвідомити таємниці незбагненного, в інший час надійно бережені за сімома печатками («що бачу, то вмію»). А в більш приземленому трактуванні найсприятливіший для лікування зору.
Див та Світовид), два одвічних українських чоловічих початки, перший з яких приводить ніч, а другий — світанок нового дня, так тісно переплелися в своєму пануванні небесної височині споглядаючи землю та життя людей від створення світу і до самої останньої її миті, що фактично злилися в єдину сутність, виступаючи двома її протилежними невід’ємними боками; сутність всевидячу, всезнавчу, всеконтролюючу… рівну самому богу-творцю (з перської «Deva» чи латини «Deus» і є — бог). Недарма його святилище було у Святошинському лісі над річкою Нивкою, на самісенькій околиці вічного міста-Києва.
В українській культурі вважається, що Світовид-Див — велетень, голос в гніві якого звучить громовою луною, а помах руки – викликає на землі бурю (найвищий прояв абсолютної сили природи). Всемогутність його навіть було зафіксовано на сторінках безсмертного «Слові о полку Ігоревім» 1187 року («… уже вержеся Дивь на землю»).
І хоча прийшле християнство в намаганнях затьмарити давньоукраїнське свято покровителя знань пересвятило його на честь своїх святих Амоса («прийшов Амос — овес пішов в рост») та Модеста, в народі за ними збереглися Дививі функції захисту від «чорної немічі» за допомогою принесення в жертву чорного півня, якого за однією з версій вважають свитовидівим птахом. В іншому ж варіанти крилатим ототожненням прадавнього бога був пугач, а земним — оберігач лісу. Можливо, саме тому з прадавна ним лякали малечу та насилали побутовий прокльон («Щоб на тебе Див прийшов), хоча господині 15 червня наодинці в своїй хаті вихвалялася перед ним своїми здобутками за минулий рік (новими матеріальними придбаннями, здоров’ям, красою, благополуччям родини…).