Саме так, архітектурно сходи (офіційно стали Потьомкінськими лише в 1950 році), що з’єднали Одесу з її портом, дійсно уходять в небо (принаймні на такий візуальний ефект розраховував один з творців проекту, хоча хто саме, Авраам Мельніков, Франческо боффо чи Потьє з плином часу сказати важко), з боку міста ж вони ровною доріжкою поринали у блакитні води затоки. При цьому географічно з-за примх берегової лінії вони каскадом спускаються на північний схід, а не на південь згідно поширеній думці.
Фактично сходи були прорубані в черепашнику за наказом турецьких військових за довго до появи міста і вели з фортеці Єні-Дунья до порту та купален у підніжжя високого пагорбу. Пізніше її сходинки для надійності одягли в дерев’яні обладунки і лише в 1841-ому вони отримали прикраси з трієстського пісковику, який потрапляв до Одеси в якості баласту європейських суден, що приходили за золотом українських полів.
Як символ Північного Причерномор’я зі статуєю Дюка на чолі, кожна влада намагалася їх використати в своїх цілях на благо чи во зло. Так червоні ради намагалися зганьбити своїх попередників від царизму кадрами кіноплівки Эйзенштейна, подавши факт повстання на броненосці «Потьомкін» з його пропагандистсько-маніпулятивними засобами виключно в негативному світлі: заштовханого восьмирічного хлопчика та некеровано стрибаючої по сходах коляски з уявним немовлям, коли стрункі ряди білої гвардії ідуть зачищати від повсталого народу порт (чого в реалії в такій формі не було).
За українського культурного життя Потьомкінські перетворилися на найвпізнаніший символ юмористично-кінематокрафічної Перлини Чорного моря, як данина спадковим традиціям закладених на початку ХХ століття ще відомий місцевий спортсмен Сергій Уточкин, який зїздив по сходинках на лижах, велосипеді, мотоциклі, автівці. Хоча в останній час з огляду на поважний вік пам’ятки архітектури дії набули більш конструктивного та творчого підходу – щорічний забіг на час для всіх охочих (на зараз рекорд складає 22,8 секунди), різноманітні перфоманси, кінопокази, розважальні заходи з феєрверками та виступом артистів різних жанрів…
Сама споруда на стільки велична та неповторна, що посіла шосте місце в рейтингу найкрасивіших сходин Європи та отримала почесне звання «Скарб європейської кінокультури». Її увічнили в своїх творах десятки, а можливо і сотні літераторів різних часів, країн, жанрів. А найвідомішими з них залишаються Марк Твен з його романом «Простаки за кордоном, чи шлях нових паломників» 1869 року, де він зазвав їх «Гігантськими сходами» на Приморському бульварі, та Жюль Верн і його роман «Упертюх Керабан» (1883), в яких головна візитівка Одеси нагороджена епітетом «монументальні».