Він народився на берегах Дніпра, а закінчив свої дні у Массачусетсі. Його юність минула в революційному Києві, а зрілість — у лабораторіях Гарварду та секретних центрах американського військово-промислового комплексу. Він — Джордж Богдан Кістяківський, вчений зі складною долею, на межі між гуманістичними ідеалами та прикладною військовою наукою.
Георгій Богдан Кістяківський народився 1900 року у славетній київській родині: його дід, Олександр Кістяківський, був знаним правознавцем, криміналістом, професором університету Святого Володимира; батько, Георгій, — філософ права, один з ідеологів ліберального українського націоналізму початку ХХ століття, член Центральної Ради. Не дивно, що саме в родинному колі, де мислили лише державницькими категоріями, що зовсім малим Богдан уперше почув слова «відповідальність», «свобода», «гуманізм» — поняття, що пізніше стануть основою його світогляду.
Юнацтво ж хлопця припало на роки буремних подій Визвольних змагань, в яких Україна, на превеликий жаль програла — червоні окупанти його заарештували. Невідомо на яке жахливе майбутнє його чекало, але втрутилася доля: втеча з в’язниці, Сербія, Німеччина… а там и Статуя Свободи замаячила на горизонті.
Докторський ступень отриманий ним в Німеччині у вісі всього двадцять п’ять років в США стався Кістяківському дуже в нагоді. Для полегшення спілкування зі студентами Гарварду, де він наступного року почав викладання, Георгій став зватися на англійський манер Джорджем. Його академічна кар’єра була стрімкою: як фахівець із фізичної хімії, зосередившись в своїй роботі на дослідженнях термодинаміки та детонацій, вже в середині 1930-х Кістяківський – одна з ключових постатей у галузі дослідження вибухових речовин (його поведінкові прогнози хімічних речовин втілювалися в життя з точністю до мікросекунди).
Саме ця репутація привела Богдана до однієї з найтаємніших програм в історії людства — проєкту «Манхеттен». Цікавий факт: Кістяківський не був повністю посвячений у початкові етапи проєкту. Його запросили, коли стало очевидним, що звичайні хіміки не впораються із завданням створення так званих вибухових лінз — системи з декількох шарів вибухівки, які повинні були одночасно й симетрично стиснути плутонієве ядро. Саме ця задача, з тонкою математикою, фізикою і хімією, стала його полем битви.
Його лінзи працювали. І вибух на полігоні Трініті в липні 1945 року став кульмінацією всієї роботи.
Попри технічний тріумф, Кістяківський не святкував. Коли він побачив грибоподібну хмару-символ епохи, яку він допоміг відкрити, — то, за свідченнями очевидців, лише мовчки опустив голову. Згодом, після Хіросіми і Нагасакі, він публічно шкодував, що не зробив більше для зупинки використання ядерної зброї проти цивільного населення. В одній з пізніших розмов він зізнався: «Якби я знав, що моя наука стане інструментом масового знищення, я б зупинився ще на підступах.»
На початку 1950-х років Джордж став радником з наукових питань президента Ейзенхауера, бо це була доба холодної війни, і саме науковці все більше впливали на політику. На цій посаді українець відстоював технологічну перевагу США з урахуванням її морально-етичної складової – підтримував програму обмеження ядерних випробувань і розробку виключно оборонних технологій без наступальної складової. Недарма в якості гарвардського професора він заслужив повагу та авторитет за свої принципи не тільки серед колег, що було більш складно і від того цінніше — у студентів. Відомо, що він навіть відмовився консультувати уряд щодо зброї хімічної дії, мотивуючи це несумісністю з етикою вченого.
Хоча життя Кістяківського минуло у США, до останнього подиху залишився і в переконаннях, і душею українцем. Своє ґрунтовне становище та авторитет в серці світової демократії він з юнацьким завзяттям навіть в доволі преклонних літах продовжував використовувати для підтримки дисидентів, зокрема українських науковців, що потрапляли під тиск радянської влади, бо вірив, що наука має бути вільною від диктату ідеології.
Людина-легенда, якій під ноги постелили лаврові гілки на знак визнання видатних наукових досягнень всі провідні університети демократичного світу обох напів-куль Землі, остаточно перетворилася на таку 7 грудня 1982 року, зашивши по собі настільки стійкий культ, що навіть через чотири десятиліття художня екранізація його історії взяла сім «Оскарів». Адже історія Георгія-Джорджа Кістяківського — це розповідь про постать, яка поєднала у собі наукову геніальність, громадянську мужність і гуманізм: «Прогрес без морального контролю — лише ілюзія поступу, і навіть найглибші знання не повинні відриватися від етичного ґрунту. Зрештою, не формули визначають майбутнє, а вибір, який робить людина з цими формулами в руках».