Як мінімум останнє століття Україну друзі жартома, а вороги з усією своєю ненавистю називають Бандерією. Серед сучасників прийнято вважати, що це похідне від українського національного героя, якому навіть присвячена популярна патріотична пісня «Батько наш — Бандера»… От тільки математика не збігається, бо країна таку назву отримала ще до формування культу Степана Андрійовича, як одного з провідних ідеологів національного руху з самостійну, незалежну та соборну Україну в середині ХХ століття.
Походження слово «Бандерія» та похідне від нього «бандерівці» (як ідентифікація всіх послідовників українського національного руху), які з піною на писках ледь не щодня поминають сановники та пропагандисти шовіністської, мучимої фантомними імперськими болями країни-агресора, як не дивно, має глибоке історичне й етимологічне коріння, що сягає європейського Середньовіччя і Угорщини зокрема. І лише згодом воно було вживлене до української мови, що підтверджує його статус «запозиченого» та «іноземного походження» «Словнику чужомовних слів, виразів і приповідок, що вживаються в українській мові» 1933 року.
Термін «banderium» латиною, «banniere» французькою та «bandiera» італійською означає «прапор». Отже, у найширшому сенсі «Бандерія» — це організоване під єдиним стягом (який з давніх-давен слугував з закарбованим на тканині в символах і знаках єднальним символом) об’єднання чи колона. У контексті історичних європейських військових структур слово означало вже не просто символ, а озброєний загін, що йшов під прапором свого господаря або громади.
У середньовічній Угорщині, зокрема за часів Стефана Святого, цим терміном позначався загін кінних вояків, який супроводжував володаря (за наказом короля кожен суверен, зокрема й духовні особи, були зобов’язані виставляти своїх вершників до складу бандерії, кількістю пропорційною розміру землеволодіння). Саме ці очолювані головнокомандувачем загони йшли в похід.
З часом структура бандерій занепала. У XVII столітті, за османської загрози, традиційна організація військових загонів такого типу була скасована. Проте навіть після втрати їх бойової функції, бандерії зберегли церемоніальний характер: кінні почесні загони супроводжували монархів, духовенство, брали участь у релігійних і національних святах.
Поняття бандерії не зникло з української культурної пам’яті. Навпаки, воно вкорінилось у традиційних церемоніях України, особливо серед галицьких громад. Наприклад, у липні 1934 року в селі Монастирець (Ліський повіт, тепер Польща) зафіксовано церемонію зустрічі єпископа Йосафата Коциловського почесною кінною бандерією під час Святої Місії. Учасники процесії були вдягнені у святковий одяг, багато хто верхи на конях, що надавало дійству особливої урочистості. Цей приклад свідчить про збереження середньовічної традиції в новому, вже релігійно-обрядовому контексті. Том-то в якості слова широкого українського вжитку «бандерія» зустрічається в значенні «почесна варта», «почесна сторожа», «святкова хода» в словниках другої половини ХХ століття, зокрема у «Етимологічно-семантичному словнику української мови» 1979 року.
Попри те, що слово «Бандерія» зараз загально використовується в сучасному мовленні, як означення всієї соборної України, його значення збереглося також у вигляді певних традицій, що живуть у народній культурі. Урочисті процесії, ходи, почесні варти — усе це, по суті, відлуння тих стародавніх бандерій, які свого часу об’єднували суспільну структуру, військову організацію та символічну силу прапора.
Тому «Бандерія» зараз — це не лише історичний термін. Воно виступає єднальною ланкою історичних епох: від лицарських часів і земельної шляхти до церковних процесій Галичини ХХ століття і сьогочасних українських реалій початку ХХІ століття, коли вся країна об’єдналася навколо для надання відсічі одвічному ворогу з мокшанських багнюк, який знов прийшов до українців, щоб загарбати їхню землю. Слово-свідчення трансформації вузькоконтекстного «загін під прапором» на загальнодержавний знак честі, порядку й урочистості у всіх проявах та контекстах, а головне — зберегло гідність і красу української нації крізь віки.