Липень хилиться до другої половини, і небо дедалі частіше розтинають вогненні стріли. Це гостре нагадування: осінні холоди вже десь зовсім близенько, зовсім поруч з обрієм. 22 липня праукраїнці справляли особливе свято — Перуницю, або Блискавицю, прекрасну половинку Перуна-громовержця. Вона — не просто відблиск на небі, а жива сила, покровителька дощових спалахів, вогненна сестра бурі.
У цей день українці не виходили працювати в поле, не бралися за коси чи сапи, щоб не гнівити грізну богиню. Не дай Боже працювати в полі чи на городі, «бо Перун розсердиться!»— застерігали старі люди, особливо Перуного тижня, коли Громовик раз-у-раз крає небо блискавицями, полюючи на темні сили в хмарах. Його удари гримлять щосили, розбиваючи кудлаті громовиці, і хоч дощу буває небагато, вогняні спалахи нагадують про міць небесного закону — тоді-то в давнину і з’явилася приказка: «З великої хмари — малий дощ».
За переказами, Перуниця не лише супутниця Перуна, а й воїтелька світла та провідниця-хранителька душ полеглих в бою Воїнів до брами Виру. Недарма за «Велесовою книгою»: «А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити, і, попивши її, йде той до неба на коні білому». Вона — та, що повертає мужність та гідність Героям, що віддали цьому світові і рідній землі найдорожче, що у них було — своє життя.
Того дня дівчата лише сплітали віночки з дубового листя, українського символу сили й довголіття, знаку українського Воїнства, і покладали їх на голови чоловіків та парубків, щоб весь наступний рік вони були дужими й здоровими. Дуб був священним деревом Перуна, а отже, й Перуниці, і вінок ставав не просто прикрасою, а оберегом від хвороб та слабкості. Після закінчення свята 22 липня дубовий віночок підвішували до сволоків на захист домівки від злих духів, помислів та дій.
З приходом християнства Перуницю не забули, її ім’я і сутність сховали за образом святої Марії Магдалини. Народні приказки досі зберігають цей зв’язок: «Магдалена кличе ягоди збирати, а в поле робити не пускає, грозою лякає. Магдалина від холери оберігає». І справді, 22 липня вважалося забороненим для важкої роботи в полі, бо вважали: «праця під Перуницею накликає біду».
Такі дні мали особливе значення в річному кругообігу, адже в них на всю міць проявлявся притаманний українській культурі дуалізм: страх перед стихією і схиляння голови перед її неприборканою силою. Перуниця — це блискавиця, але й жіночий початок у космосі, відблиск небесної рівноваги. Уявіть: ранок липневого дня, поля дихають стиглим зерном, а над ними — сизі хмари, розпанахані сріблом; на небі, мов вогняні коси, миготять блискавиці — зачаровуючи-звабливий танець Перуниці з вітрами Стрибога. Десь гримить Перун, розтинаючи тьму громовими стрілами, а вона, Перуниця, обрамлена світлом, дарує небу і землі свою грізну красу, що є красномовним нагадуванням людям: життя — це одночасно боротьба й гармонія, у якій сила вогню і руйнує, і оберігає врожай, родину, лад світу.