Метушливий, сповнений своїх маленьких радостей і печалей, турбот та лінощів день українських дітлахів хилився до свого завершення. Сонечко, на останок поцілувавши їхні золоті маківки, вже сховалося за обрієм, щоб зручно вмостившись в своєму ліжечку під мелодійні співи цвіркунів дивитися солодки сні. Час і малечі пити тепленьке молоко з ложечкою золотого меду та слухати заколисувану казочку.
І вже наливне яблучко котиться по тарілочці на лляній скатертині, чарувальними колами привідкриваючи фіранку в дивний світ українських казок… Де курочка-ряба знесла золоте яєчко, а мишка хвостиком його змахнула, щоб воно дивним чином перетворилось на колобка на носі у хитрої лисички. І Котигорошко зі своєю булавою вистрибує з горохового стручка, перетворюючись на величезну ріпу, яку тягнуть-потягнуть бабка за дідка, внучка за бабку, собачка за внучку, кішка за собачку, мишка за кішку. А там та ріпа стає летючим шаром з махаючим рукою Незнайком на обкладинці книжки під назвою «Вечірня казка».
І кому ж було розповідати ту казочку на ніч, як ні діду Панасу, ототожненню українських дідів, такому рідному та затишному за столом з вишитою скатертиною та фіраночками вечоріючого вікна зі своїми пишними сивими вусами, неодмінною біленькою вишиванкою, ласкавим голосом завжди починав він свою промову, яку з нетерпінням чекали мільйони його маленьких глядачів.
«Добрий вечір вам, малятка,
Любі хлопчики й дівчатка!
Це — я, дід Панас!
І до вас завітав, щоб розважити вас.
Віршів цікавих, казок цілий віз
В кишенях, малята, я для вас я приніс.
Сідайте ж по колу, отут проти столу.
Глядіть ж не пустуйте.
Вуха для казки свої приготуйте.
Ви любите слухать казки — це я знаю.
Отож бо тихенько, бо я починаю…»
Казочка лилася наче місячне сяйво через прирозчинене віконце за дідовою спиною. Була вона завжди добра, повчальна і закінчувалася гарно, іноді словами діда: «От такі діла, малята». Закінчував казкар свою промову віршиком-приказкою із заколисуючим ефектом накшталт:
«Вечір стиха вечоріє.
Вдалині наче бір синіє.
А до того синєбору
Позліталися в цю пору
Птиці ночувати.
Бір їм казку прошепоче.
І послухають охоче
Сойки, зяблики, синиці
І малі, й великі птиці,
Полягають спати.
Отже й ти, малятко, цить!
І зайчик сіренький спить.
Сплять при дорозі воли,
Сплять на відрозі орли,
Тільки не спить пастушок.
Свиснув – летить посошок.
Сплять наші рідні краї,
Ниви дорідні, гаї.
Спи, мій маленький, цить!
І зайчик сіренький спить.»
От тільки записів тієї «Вечірньої казки з дідом Панасом», яка виходила телеканалі УТ-1 щовечора аж двадцять два роки (починаючи з 1962-ого) залишилося обмаль через те, що виходила вона в прямому ефірі без запису. Тому різні цікавинки з відходом від написаного сценарію, які час від часу траплялися на знімальному майданчику (як наприклад падіння зі стільця) назавжди залишилися поза сторінками документальної історії. Але були і більш резонансні відступи від сценарію, як наприклад фраза «Отака хуйня, малята», – яка ніби-то прозвучала на всю країну в прямому ефірі і одразу ж стала крилатою, увійшовши до словника нецензурної лайки.
І хоча зараз офіційні джерела за нейманням відеофіксації того кумедно-епохального епізоду (адже малеча навряд зрозуміла весь шокуючий пуританську частину радянського суспільства зміст вислову діда Панаса) всіляко намагаються відхрестися від його існування, в народіцю крилату фразу настільки часто використовують, що він давно перетнув кордони того самого «Великого словника матюків» Олексія Плуцера-Сарно.