Він доріжкою долі пролягає від народження людини до останнього шляху в сиру землю, супроводжуючи її через всі радості, печалі, препони та негоди. Як прадавній символ захисного магічного Сворожого кола вічності, єдності, довершеності він традиційно був неодмінним атрибутом будь-якого одягу українців і на щодень, і на свята (не дарма ж навіть померлого немовлятку клали в труну підперезаним). Соціальний статус особи можна було прочитати за кольором, малюнком та стилем. Його величність пояс — український життєвий шлях.
Пояси спрадавна виступали неодмінним атрибутом національного одягу українців, з’явитися на люди без нього вважалося за велику ганьбу, бо за усталеними нормами моралі він ототожнював порядність з якою людина «тримає себе» (не дарма про гіркого п’яничку казали: «він навіть пояс пропив»). Чим розкішніше пояс (в два чи три оберти без зшиву, шовкова / лляна / конопляна / воняна тканина чи шкіра, ручного чи машинного ткацтва, вишитий по всій довжині, прикрашений китицями), тим заможніше українець.
Недарма шиті золотом-сріблом пояси зі вставками коштовного каміння вважалися за великий скарб, ретельно зберігалися в щільно зачинених скринях та передавалися в спадок з покоління в покоління. В праслов’янських ж похованнях і досі науковці знаходять рештки шкіряних перезальників із золотими срібними, мідними елементи їхнього декору (що часто символізували віхи в житті людини), з якими померлого відправляли в потойбіччя. В Україні де-ніде збереглася традиція після виносу за ворота труни ритуально перев’язувати браму червоним кушаком, щоб душі живих не пішли за мертвим.
Білий чи червоний кольори жіночих поясів слугували знаком чистоти, відданості і вірності. Саме тому бояри пов’язували собі через плече червоний пояс, і наречена на весіллі дарувала своєму коханому теж червоний вишитий пояс-символ детородної сили в якості магічного оберегу від злих чар та всіх негараздів з ними пов’язаних (особливо що стосувалося привороту від інших представниць слабкої статі), а свєшнки перев’язані одним чи двома червоними поясами затикали за них вінчальні свічки молодого та молодої. Недарма благословіння молодят та закінчення ритуалу вінчання-єднання в старовину відбувався їхнім ставанням на батьківський пояс. Від безпліддя перезалися вербовою гілкою чи поясом священника під спіднє.
Як магічний об’єкт пояс був нерозривно зв’язаний з людиною, тому з хворого зняти і кинути на дорогу — передати хворобу тому, хто підніме. При надії на самоті жінки лягали спати підперезавшись очкуром чоловіка для оберегу, під час важких пологів — батько дитини мав розпустити свого паска (послабити зв’язок плоду з материним лоном), підперез священника обертали навколо рожаниці («щоб Боженька допоміг»), а після народження дитини жінка виходила вперше з хати із заткнутим за пояс ножем для магічного захисту.
На Купала дівчата самі обв’язувалися та хлопців перезали полином («щоб мавки до себе не втягли»). Від уроку дітям і дорослим прив’язували до поясу хусткочку з грудкою солі чи шматочком хлібу, а померлій повітусі — з маком (щоб померлим дітлахам на тому світі роздала); захисні бляшки від гніву Громовика отарі кріпили теж на ременях.
З містичним поясом долею були пов’язані і обрядові дії господарського призначення, як наприклад: ритуальне розперезування господині свого поясу та покладання його на спину корові перед першою доїнням для встановлення духовного зв’язку («щоб надалі не брикалась»); перев’язування червоною висмикнутою з пояса ниткою огіркових квіточок з примовкою: «Як густо сей пояс в’язався, щоб так і мої огірки густо в’язались у куплянки, в огудині», переганяння через власний розстелений на землі пояс ящірки (щоб поперек не болів).
Існує повір’я, що «бужатка» (кістка з півнячого крила) прив’язана до пояса має здатність будити людину в потрібний час. Житнім поясом-жгутом перезалися господині на Зажинках, а господарі за нього заспину затикали в якості охоронця сокиру, як і на Урая, додавши попереду за кушаком вербову гілочку.
В містичній Україні існує легенда, що скручений відьомський пасок під гарком весільної хати обертає на вовків всіх через нього переступилих, а кинутий позаду себе власний — врятує від переслідування вовкулаків (бо переступивши через нього знов обернуться на людей). За прадавніми українськими переказами за підперез ж чаклунки затикали вкраденого у господинь дерев’яного мечика в Духів день, щоб не загубити польотом на шабош Лисої гори і битися ним з іншими своїми сотоварками, як на мечах, підчас своїх ритуальних ігрищ.
Спрядений та одягнений опівночі пояс з моху допоможе побачити в дверях своїх померлих родичів, биття по ліжку сплетениим з дев’яти ликових стрічок — позбавить від Мари, а цар-змій, як кинути перед ним червоний пояс, з переляку скине на мить свої золоті ріжки — хто їх встигне схопити, тому гарантовані щастя, багатства та здоров’я.