Ясними ночами в небі над Кам’янцем, як говорять легенди, крізь хитку гладь колодязної води хмарою проноситься бачення золотого коня з крилами – то пам’ять часу нагадує про те, що давно приховано від людських очей.
Кочові племена гуннів з їх непомірними завойовницькими амбіціями, сфера яких тягнулася від Рейну до Волги, доставляли чимало клопоту Римської імперії, яка до того ж вела війну з дакійцями. В один з вдалих походів гуннів їм вдалося, згідно з переказами, відбитий чималу здобич у римських легіонерів, що складалася здебільшого з золота та дорогоцінного каміння.
З метою непомітною транспортування скарбів вождь племені наказав майстерним майстрам у глибокій ямі в петлі Смотрича переплавити видобуток на коня з дорогою збруєю, якого можна було б провезти під виглядом пофарбованої статуї.
Наказ гуннського ватажка було виконано, і кінь вийшов на славу, та ось невдача – яма, де працювали майстри почала швидко наповняться водою. Статуя вийшла настільки важкою, що підняти її на земну твердь не вистачило сил усіх членів племені. На місці ями утворився глибокий колодязь, та на додачу римські війська були на підході.
У настільки безвихідній ситуації на раді старійшин було прийнято рішення про швидке риття колодязів у різних частинах кам’янецької петлі, щоб приховати місце розташування того єдиного, а його цінний вміст залишити до кращих часів.
Тільки ці кращі часи не настали і досі, і навіть місце колишніх колодязів вже не визначити… Ось і нагадує час про минуле, народжуючи відображення гуннських колодязів і золотого коня в нічному небі.