Непереможність фортечних стін не завжди залежить від їх міцності і товщини. Є ще щось незрозуміле, що робить одну фортецю практично неприступною, а інша, не дивлячись на уявну міць, падає під ударом ворога. Народ здавна намагався розгадати цю одвічну таємницю.
Так Кам’янець-Подільська фортеця дійшла до наших днів практично в первозданному вигляді. Народні перекази приписують це зовсім не її зодчим. Як кажуть, існувала за часів будівництва замку прикмета, згідно якою якщо фортечні стіни охоронятиме безневинна душа і просити у Бога за їх мешканців, то укріплення встоїть навіть проти самого сильного натиску ворога.
Вболіваючи душею про результати своєї роботи кам’янецькі каменяри, що зводили фортецю в петлі Смотрича, за порадою провидця в передсвітанковому мареві вийшли на дорогу з нелегким завданням – знайти невинну дівчину, щоб приректи її на смерть. І ось з димки з першим сонячним променем здалася бідна сирота з кошиком свіжевипраної білизни. Здригнулася жалість в міцних чоловічих серцях, і вирішили зодчі відпустити дівчину на всі чотири сторони.
Але невідома була їм величезна сила духу, що ховалася в тендітному дівочому тілі подолянки – вона добровільно вибрала смерть заради свого рідного міста, майбутніх поколінь, спокою і миру. Своєю веселою піснею супроводжувала сирота нелегку працю каменярів, коли замуровували вони її в одній з замкових стін.
Кажуть що за цей великий подвиг тієї, що пожертвувала собою заради мирного Поділля, Бог дарував велику милість – на великі церковні свята повертається вона на грішну землю з царства тіней в любий Кам’янець, щоб хоч день помилуватися на улюблений край, який зобов’язаний їй життям.