Тоді в червні 1475 року були п’ятиденна облога Солдайи і гіркота безвиходу, голод, страх, безвір’я, жар згарищ і жах поразки – це історичні факти, підтверджені документальними свідченнями та археологічними дослідженнями. Але чи насправді відбувалися ті події, про які писав великий турецький мандрівник Евлія Челебі і зараз залишається загадкою…
Так згідно його записам у народі вперто ходили чутки про чудесне спасіння переважної більшості захисників фортеці. Переказ, що не втратив свою силу і через двісті років (інакше мандрівник не ославив б його у віках на папері), твердив що генуезці, усвідомивши безвихідність свого становища твердині в облозі на високій кручі, за одну ніч прорубали в скелі сходовий марш протяжністю в тисяча сто сорок метрів з боку моря. Сівши на кораблі, що чекали їх, захистники змогли уникнути незавидної долі переможених у війні з нещадним ворогом – Османською імперією.
Кам’яні сходи з боку моря можна побачити на обривистій скелі і зараз – вони збігають з запаморочливої висоти прямовисно вниз до самої води, але чи були вони німими свідками чуда, створеного людською рукою за чарівну ніч, зараз не візьметься напевно стверджувати жоден історик чи археолог.
Але обсяг робіт по спорудженню диво-сходів змушує засумнівається в достовірності цієї легенди, адже для виправдання своєї жорстокості і зменшення кількості людських жертв при взятті Солдайи (кам’яний собор з замурованими вікнами та дверима з незліченною кількістю обвуглених останків, що зберігся в такому вигляді і через чотиреста п’ятьдесят років до археологічної експедиції 1928 року) турецька влада могла попросту придумати цю версію кінця оборони фортеці, що посприяло б поліпшенню суспільного ставлення до загарбників.
Або може бути настільки страхітливий кінець облоги твердині на гребені скелі у вогненному згарище суспільство не могло зрозуміти і прийняти, тому в надії на чудо, послане небесами, народ практично обожнив захисників фортеці, наділивши їх надсилою та удачею, які дозволили їм уникнути страшної долі.