Історія
Сама природа повеліла звести місто на невеликій горбистій ділянці між високими скелями зі зручними пологими виходами до моря – так з’явилася Судак (тоді ще невелике укріплене селище) у 242 році завдяки старанням грецьких поселенців, як стверджується в синаксарі.
Доля міста-порту – низка швидких змін громадянства, адже бажаючих мати добре укріплений порт на чорноморському узбережжі, де зустрічаються Схід і Захід, – мрія будь-якої держави. Тканини, спеції, фарфор, килими, ліки, коштовності, хутра, продовольство – ось неповний перелік товарів, які проходили через морські ворота Судака.
Вже у IV столітті фортеця змінює підданство на Візантійське, з ним до міста приходить християнство та грецька в якості основного мови спілкування. Саме тоді місто починає набувати славу багатого торгового порту на східному узбережжі Криму.
Візантійське панування тривало не довго – в VII столітті Хозарський каганат захоплює практично весь півострів (за винятком Херсонеса), перетворюючи Судакську фортецю в свій ключовий порт на Чорному морі. Однак ця зміна громадянства не спричинила для жителів міста відчутних змін крім хіба що збільшення чисельності (за час панування збільшилася в три рази) і озброєння (десятитисячні тумен), але основна мова та релігія залишилися колишніми – візантійськими. Крихку рівновагу було порушено лише в 787 році під час повстання, результатом якого стало ослаблення ролі християнства в Криму після розгрому церков.
Проте в кінці Х столітті Візантія повернула собі Кримський півострів, в тому числі і Судак, де почала активне будівництво оборонних споруд та облаштування портової території з присвоєнням статусу центру стратегії (військової), а у 1059 – феми (цивільної) провінції Херсонеса, що стало початком епохи процвітання Судака.
Багатство найбільшого в північному Причорномор’ї порту не могло не викликати заздрість у кочових племен, які підсилили свою політичну та економічну роль: протекторат половців з кінця XI, захоплення турками-сельджуками в 1217 році і набіг монгол у 1223.
Грунтовно ж Золота Орда закріпилася на півострові лише в 1239 році після розгрому Криму від меча Батия (1209 – 1256). Судак же став частиною Кримського усулу під управлінням намісника, який відраховував данину на користь орди, що однак не убезпечило місто від переслідувань за релігійною ознакою.
Але й ординці не змогли повністю підпорядкувати собі економічну владу в Судаку – користуючись політичними міжусобними золотоординськими сутичками, міську торгівлю прибирають до рук торговці з Генуї, потіснивши постійних ханських прибічників – венеціанців в 1365 році. В якості усунення наслідків золотоординської смути хан Тохтамиш (- 1406) уклав з економічними загарбниками договір про підтвердження їх прав на торгівлю практично по всьому східному узбережжю Криму.
Саме Генуї Судакська твердиня зобов’язана прекрасним оборонним комплексом на гребені пагорба , який зберігся донині, адже при захисті міста консул міг розраховувати лише на ополчення та міць фортечних стін: цитадель, земляні вали, Нижня фортеця – плід їх зусиль з модернізації та посилення обороноздатності міста.
6 червня 1475 генуезька фортеця в Судаку впала після п’ятиденної облоги під натиском турецького війська, що приєднало місто до Османської імперії з утворенням судово-адміністративного округу. Це стає початком кінця міста як великого культурно-економічного центру, хоча в перші роки турецького правління цитадель ще охороняється військовим гарнізоном.
У наступні роки важкодоступність замкових укріплень зробили свою справу – фортецю покинули останні поселенці, а будівля використовується в якості маяка. Часті ж атаки козаків довершили згасання торгівлі в колись процвітаючому місті.
Російсько-турецька війна 1771 нагороджує Судак, який здався без бою, статусом російської поселення, що знаходиться під захистом розквартированої на території фортеці кавалерійської роти Кирилівського полку. Будівництво казарм для війскових послужило першим кроком для знищення будівель внутрішнього облаштування твердині.
Другим кроком до знищення більшої частини колишніх військових укріплень і житлових будівель всередині фортечних стін стало утворення в 1813 році в передмістях Судака німецької колонії, в ході будівництва якої вони були розібрані на будівельний матеріал.
Лише в 1868 році Судакська фортеця була визнана пам’яткою архітектури і передана Імператорській Археологічній комісії, а конкретніше – Одеському товариству історії та старожитностей – з цього почалася нова історія твердині, яка виступає вже якості археологічного об’єкту.
В ході періодичних (1928, 1968, 1971, 1977, 1979, 1980) реставраційних робіт музей «Судацька фортеця», що належить національному заповіднику «Софія Київська», отримав нинішній вигляд – потужні зубчаті стіни з вежами і храмовими будівлями на крутій скелі, у підніжжя якої закінчують свій біг хвилі Чорного моря.
Архітектура
Вершину крутої стоп’ятдесятиметрової конусоподібної гори, що з півдня обривається прямовисною скелею в безодню Чорного моря, вінчає Судакська фортеця, площа якої складає 29,5 га. Місце для її спорудження вибрано, з фортифікаційної точки зору, ідеальне: з півночі перепоною для завойовників служила глибока ущелина природного походження, що переходить в рів споруджений руками людей; із заходу і сходу підступи до твердині захищають скелі і круті гірські обриви, які зробили її практично недоступною.
Основними джерелами для спорудження фортеці в Судаку послужили місцеві природні будівельні матеріали – сірий вапняк, піщаник, ракушняк. Для посилення міцності кладки ж використовувалися бита цегла і керамічні черепки. Архітектурний комплекс являє собою колись замкнутий (повністю втрачений східний і західний, частина південного відрізків) периметр фортечних стін, що періодично перемежовується з товщею веж відкритого і закритого типу, прикрашених зубцями-мерлонами та уступами на які спиралися перекриття ярусів.
Комплекс Верхньої фортеці в Судаку
Комплекс Верхньої фортеці, що складається з Консульського замку, Георгіївської вежі, ділянки фортечної стіни з Верхньої безіменної і Дозорної веж, вінчає вершину гори. Його призначення було – служити головною резиденцією консула міста, та в разі нападу і прориву зовнішньої лінії оборони – останнім оплотом оборони Судака.
Консульський замок (цитадель) (XIII – XV), що займає центральне місце в комплексі Верхньої фортеці, складається з головної Консульської башти-донжона, дільниці з’єднувальних стін і Кутової вежі, які створюють простір внутрішнього дворика. Раніше його сполучення із зовнішнім світом велося лише через добре укріплений підйомний міст.
Прямокутна в плані Консульська башта являє собою чотирьохярусну будову, з яких перший ярус призначався для господарських потреб (цистерна для води об’ємом 40 м3 та складські приміщення), другий і третій виступали в якості резиденції консула Судака, четвертий — бойовий майданчик.
Особливістю будови вежі-донжона є можливість відокремленої оборони кожного з поверхів, для чого блокувався міжповерховий внутрішній прохід, а повідомлення велося через приставні сходи. Із півночі та заходу міць баштових стін посилена укосинами-контрфорсами для захисту від тарана і метальних снарядів, які відкочувалися назад.
Двоярусна Кутова вежа відкритого типу, яка виконана з уступами на кожному ярусі для установки дерев’яних перекриттів, має бійниці на північній та західній стінах.
Двоярусна прямокутна в плані Георгіївська башта (XIV – XV) з вирізаним північно-східним кутом знаходиться на ділянці стіни Верхньої фортеці між Консульським замком та Верхньою безіменною вежею Судакської фортеці.
Назва її пов’язана з нині практично втраченим барельєфом вершника на коні (імовірно Георгієм Переможцем), якій раніше прикрашав плиту в ніші східної стіни біля в’їзних воріт, що були захищені предвратним прямокутним зміцненням. Крім оборонного значення вежа так само виконувала функції капели, яка розміщувалася на першому ярусі (фрагменти фресок частково збереглися до цих пір). Другий ярус за планом має лише три стіни (південна відсутня).
Одноярусна Верхня безіменна башта (XIV – XV) відкритого типу, нині замикає стіну Верхнього замку в південно-західній частині по схилу гори. До наших днів вона дійшла у напівзруйнованому стані (збереглися лише фундамент та фрагмент з основою бійниці), але завдяки реставрації 1971 року їй був наданий первозданний вигляд.
Дозорна (Дівоча) башта (XIV – XV), яка замикає вершину Фортечної гори, раніше була з’єднана з Верхньою безіменною вежею прольотом стіни нині практично втраченим. Призначенням цієї вежі було служити головним дозорним пунктом фортеці в Судаку, як з боку моря, так і з боку суші, що було зумовлено місцем її розташування.
Знаходячись нині в стані руїн (зберігся лише перший ярус), колись триярусна, Дозорна вежа неправильної чотирикутної форми у плані раніше мала багаті фрескові прикраси, систему камінного обігріву і напівциркульні склепіння.
Комплекс Нижньої фортеці в Судаку
Нижній ярус Судакської фортеці складається з потужної фортечної стіни (заввишки до 8 м і завтовшки – до 2 м), укріпленої тринадцятьма чотирикутними в плані баштами відкритого (відсутність четвертої стіни, облаштування ярусів дерев’яними помостами, що спираються на виступи в товщі стін) і закритого типу та одній – напівкруглої, що досягали у висоту 15 м, з брамою в центральній частині. Велика частина веж носить імена консулів, чиєму перебуванню при владі вони зобов’язані своїм існуванням.
Комплекс Головних воріт (1385 – 1414) складається з Барбакана, безпосередньо самих воріт та фланкуючих їх під тупим кутом веж Якобо Торселло (із заходу) і Бернабо ді Франки ді Поган (зі сходу).
Барбакан (Передмостові укріплення) – підковоподібний майданчик перед Головними воротами, захищений зубастою фортечною стіною, яка раніше була з’єднана як з фортецею, так і з зовнішнім світом, підйомними мостами (не збереглися). Зведена вона була під час правління в Судаку Батиста ді Зоали.
Арочний проріз Головних воріт в товщі стіни між двома вежами захищався, крім потужного підйомного мосту, підйомною ж дерев’яною решіткою, оббитою кованим залізом, що ходила по збережених до цих пір пазах.
Західна башта комплексу Головних воріт – Якобо Торселло – триярусна відкритого типу (з боку фортеці стіна відсутня) укріплена із зовнішнього боку укосинами-контрфорсами для додаткового захисту з зовнішньої сторони від тарана та метальних снарядів ворога. Для ведення ж вогню в її товщі були споруджені бійниці щілиноподібні на нижньому ярусі і прямокутні з амбразурами – на другому. З внутрішньо боку фортеці в західній частині до неї прибудовано одноповерхове невелике вартове приміщення.
Зі сходу комплекс Головних воріт надійно захищала вежа Бернабо ді Франки ді Погано також триярусна відкритого типу, але її вогнева міць забезпечувалася бійницями на нижньому ярусі і чотирма вікнами-амбразурами з камерами – на верхньому.
На північний захід від комплексу Головних воріт фортеці в Судаку до моря тягнеться відрізок стіни з п’ятьма вежами (у порядку проходження від воріт): Безіменна зруйнована, Джованні Маріоні, Бальдо Гуарко, напівзруйновані, Кутова.
Триярусна відкритого типу башта Джованні Маріоні (1388), що знаходиться на відстані 107 м від комплексу Головних воріт, досі зберегла під написом з датою закінчення будівництва зображення трьох щитів з геральдичними гербами.
Вежа Бальдо Гуарко (1394) (триярусна відкритого типу) зберегла плиту з латинським написом та зображенням геральдичних левів і жінок в середньовічних нарядах, крім того у верхньому ярусі – вікна-амбразури, а у нижньому – бійниці.
На північний схід в напрямку моря від комплексу Головних воріт тягнеться ділянка фортечної стіни з сімома вежами (у порядку проходження від воріт): Зруйнована, Пасквале Джудіче, Напівкругла з каплицею, Зруйнована, Лукіні ді Фієскі ді Лавані, Коррадо Чикало, Безіменна.
У 100 метрах від комплексу Головних воріт Судакської фортеці розташувалася триярусна башта відкритого типу Пасквале Джудіче (1392) з щілиноподібними бійницями на нижньому ярусі і прямокутними амбразурами – на верхньому.
Напівкругла башта (XIV – XV) відкритого типу, що відносяться деякими експертами до догенуезького періоду, зберегла лише нижній ярус, від другого до наших днів дійшла лише підстава.
Закрито-відкритого типу вежа Лукині ді Фієскі ді Лавані (1409), що віддалена від напівкруглої на 123 м, в першому закритому ярусі практично глуха, а для ведення оборони має щілиноподібні бійниці з камерами (на другому) і амбразури так само з камерами (на третьому).
Спочатку кутова закритого типу, а нині передостання в південно-східній частині, башта Коррадо Чикало (1404) має вхід лише з другого ярусу західної стіни бойового ходу. У першому ярусі її знаходилися складські приміщення провіанту та зброї, а другий і третій були призначені для ведення бою – тут прорізані щілиноподібні бійниці.
У комплексі з Консульським замком, що знаходяться від неї в 110 м, двох’ярусна відкритого типу Безіменна вежа (XIV – XV) з кам’яними сходами, що з’єднує її з фортечною стіною, могла створити самостійний вузол оборони Судакської фортеці.
Внутрішній простір фортеці в Судаку
Раніше вся внутріфортечна територія була щільно забудована міськими будівлями та спорудами. На поточний же час збереглися лише руїни Храму на консолях, Мечеть, Підземне спорудження та Склади.
Руїни Храму на консолях (XII – XIV), які збереглися практично біля самої вершини Фортечної гори трохи нижче Дозорної вежі, дають чітке уявлення про цю споруду зального типу з двома апсидами. Північна з них розташовується на трьох консолях кронштейнового типу. Раніше храм був перекритих склепінням на пружинних арках, підставу однієї з яких і зараз можна спостерігати в північній частині споруди.
Мечеть (XIII) прямокутна в плані перекрита напівсферичним склепінням без барабана, що спирається на шестигранне основу. Тут і зараз можна розрізнити залишки колись багатих фрескових зображень на пілястрах і різьбленого орнаменту на михрабі.
Прибудована на сході галерея раніше була відкритою і мала три стрілчастих відкритих аркади, з яких дві були закладені в процесі пізнішої перебудови, а сама споруда отримала напівсферичний малий купол на парусах.
У східній частині фортеці в Судаку, неподалік від мечеті, знаходиться Підземна кругла споруда (XIV) зі ступінчастим входом, яка, на думку більшості фахівців, виконувала функції цистерни для зберігання води. Раніше вона мала купольне перекриття з керамічними трубами для збору води.
У вежі Пасквале Джудіче знаходиться Перше складське приміщення (XIV – XV) заглиблене прямокутної форми з не збереженим склепінням, яке витягнуте паралельно фортечній стіни. Його призначенням було (на думку дослідників) – збір та зберігання води об’ємом 185 м3, або використання в складських цілях.
Поруч з Першим знаходиться Друге складське приміщення (XIV – XV), яке використовувалося або в якості порохового складу, або як резервуар для води. Його архітектура відрізняється від попереднього двокамерним плануванням уздовж поздовжньої осі з перекриттями на пружних арках та черепичним дахом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, АР Крим, м. Судак, вул. Генуезька фортеця, 1.
Фільми, в яких задіяна фортеця: «Отелло», «Кільця Альманзора», «Пірати XX століття», «Одиночне плавання», «Русь споконвічна», «Парасолька для молодят», «Одіссея капітана Блада», «Сократ», «Майстер і Маргарита «.
Посилання
- Етимологія. Непорочний
- Історичні факти. Краще смерть, ніж поразка
- Легенди. Чудо довжиною в ніч
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р 08 (Алушта – Судак – Коктебель – Насипний) до Судака (по місту – вул. Приморська / Туристичне шосе / вул. Леніна) до вул. Генуезька фортеця, що виходить до Судакської фортеці.
Або по трасі М 17 (Сімферополь – Білогірськ – Феодосія – Керч) до повороту на Грушівці в південному напрямку та через Перевалівку – Лісове – Дачне до Судака, а потім по вул. Леніна – Туристичному шосе – вул. Приморській до вул. Генуезька фортеця, що виходить до Судакської фортеці.
Громадським транспортом до Судака. З автовокзалу на маршрутному таксі доїхати до повороту на вул. Генуезька фортеця, яка виходить до Судакської фортеці.