Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Севастопольська бухта

Історія

Східна частина бухти в Севастополі Східна частина Севастопольської бухти

Корсунський Сиваш, Ахтарського бухта, Каламитський лиман, Великий рейд, Інкерманська бухта, Херсонеський лиман, Ктенус, Херронійська бухта – так багато імен одного з найунікальніших творінь природи – Севастопольської бухти. Немов рука Посейдона простягнута до серця того, що століттями викликало гарячі суперечки, криваві битви, підступні інтриги і золотий струмок хабарів – Кримського півострова.

Документальна ж хроніка російської історії затоки веде свій відлік з 1773 року, коли підсумок кримської війни вже був вирішений наперед і флотилія Великої імперії вже щосили господарювала біля берегів півострова. Хоча освоєння берегів захищеної від примх погоди скелястими берегами природній гавані звичайно ж було покладено задовго до прибуття з метою розвідки загону прапорщика Івана Бутуріна – першого її російського топографа. Адже згідно плану штурмана вже на той час прибережна зона затоки була всіяна численними руїнами житла і храмів.

Рибальські ялики Аполоновой бухти Севастополя Рибальські ялики Севастопольської бухти

Остаточне закріплення тоді ще Ахтіарської бухти (за назвою невеликого поселення на її березі) в якості головної бази Військово-морського флоту Росії відбулося через десятиліття після іменного наказу намісника Новоросійського краю Григорія Олександровича Потьомкіна (1739 – 1791) про переведення в гавань всіх кримських судів під захист знову споруджених укріплень на її берегах від 24 січня 1783 року.

Своє же нинішнє ім‘я затока отримала з легкої руки всеросійської імператриці Катерини II (1729 – 1796), що звеліла назвати Севастополем фортецю яка повинна була зайняти місце Ахтіара, а за бухтою відповідно закріпилося ім‘я Севастопольської, незважаючи на тридцятирічне перебування міста під початковим історичним найменуванням.

Кілекторное судно біля причалу Західної боку Південної бухти Севастополя Кілекторное судно біля причалу Західної боку севастопольської Південної бухти

На довгий десятиліття завмерло життя в Севастопольській бухті після жахливої поразки під час Кримської війни 1853 – 1856 року, коли на дні її просторів знайшов свій притулок практично весь російський Чорноморський флот, а саме місто звернлося на руїни в результаті багатомісячного артобстрілу під час облоги англо-франко-турецькою ескадрою. Політичними наслідками Паризького мирного договору від 18 березня 1856 стало перетворення півострова в демілітаризовану зону і, як наслідок, – припинення фінансування всіх кримських військових проектів, у тому числі Севастополя, як головного з них.

Наступний етап російсько-турецьких воєн (1877 – 1878), що анулював результати Паризького конгресу, знову гостро поставив питання про відродження військового флоту на Чорному морі і Севастопольської бухти, як основної бази його базування, зокрема. Звання яке вона собі незабаром повернула, щоб ніколи вже його не поступитися, не дивлячись на всі перипетії долі.

Севастопольські Костянтинівська бухта і однойменний мис Костянтинівська бухта і однойменний мис в Севастополі

Одному з найжорстокіших випробувань піддалося місто і гавань під час військових дій Другої світової (1939 – 1945), коли на рубежі 1941 – 1942 років вони стали ареною оборони проти значно перевищуючих сил противника на протязі двохсот п‘ятдесяти днів, а потім завершальної битви 7 травня 1944 року по звільненню міста від окупаційних військ.

Нині, як і колись, Севастопольська бухта є основною чорноморською базою військово-морського флоту Російської федерації, а безліч підприємств міста допомагають їй у виконанні цієї нелегкої почесної місії.

Пам‘ятки

Витік Севастопольської бухти біля річки Чорної Інкермана Витік Севастопольської бухти біля річки Чорної

Унікальність Севастопольської бухти полягає не тільки в її природних характеристиках, але і контурі її берегів, де безліч дрібних заток забезпечують максимально зручне місце стоянки, будівництва та ремонту кораблів різних видів, призначення і тоннажів, а також комфортне в логістичному сенсі розташування супутніх споруд і підприємств.

В затока відгороджена від мінливостей погоди Чорного моря двома загороджувальними молами – Південним і Північним, при цьому сама розділяє міську територію відповідно на Південну і Північну сторони, а її рвані краї утворюють шістнадцять заток (шість на південній стороні і десять – на північній), кожна з яких має свою назву, історію і маленькі таємниці.

Вхід в севастопольську Південну бухту Вхід в Південну бухту Севастополя

Бухти Південної сторони, береги якої забудовувалися в першу чергу і зараз розміщують Центральний район міста, рахуючи від Південного молу (лівої стулки водних воріт Севастополя) в порядку віддалення від морських просторів: Мартинова, Олександрівська, Артилерійська, Південна (Гавань), Корабельна і Кілен-бухта (Кіленбалка).

Мартинова бухта знаходиться біля самого гирла севастопольської гавані. Після будівництва загороджувального молу в 70-х роках ХХ сторіччя, який відокремив її від просторів Чорного моря півкілометрової стіною, увійшла до акваторії Севастопольської, втративши статус самостійної одиниці.

Севастопольські Старосеверная бухта. Мис Кордон. Північна бухта Старосеверная бухта. Мис Кордон. Північна бухта. Севастополь

Безліч же невід‘ємного атрибуту чорноморського узбережжя – чайок (на староруській – мартинів), які оголошують округу своїм пронизливим криком і першими зустрічають кораблі на рейді біля морських воріт міста, дала їй народну назву, яка закріпилася офіційно.

Зараз в її межах розташовується плантація мідій і міжнародний яхт-клуб “Мобі Дік”.

Хоча Олександрівська бухта і почала використовуватися в якості бази для яхт-клубу військово-морського флоту ще в 1809 році, але найменуванням своїм вона зобов‘язана побудованому на її берегах однойменному земляному укріпленню на честь імператора Олександра I (1777 – 1825), наступницею якого стала третину століття потому (у 1845) кам‘яно-земляна батарея.

Мартин Севастопольської бухти Мартин бухти в Севастополі

Виконавши свою місію під час оборони 1854 – 1855, фортифікаційну споруду було стерто з лиця землі частиною артилерійським вогнем супротивника, частиною вибухом при відступі російських військ.

Загострення військово-політичної світової обстановки на початку ХХ століття послужило приводом до відродження укріплень на Олександрівському мисі. Така далекоглядна завбачливість послужила добру службу під час облоги Севастополя часів Другої світової.

Дивно, що більш ніж за два бурхливих століть функції Олександрівської затоки не змінилися – тут як і раніше швартуються яхти, але вже Чорноморського флоту Росії і Військово-морських сил України.

Плавучий док біля східного берега Південної бухти Севастополя Плавучий док біля східного берега севастопольської Південної бухти

Первісним призначенням Артилерійській малої бухти, розташованої в самому серці сучасного Севастополя, були прийом і зберігання артилерійських снарядів і пороху для потреб військово-морського флоту.

З 1830 року вона активно використовувалася в комерційних цілях після зняття заборони на здійснення міжнародної торгівлі, хоча її глибина і дозволяла приймати лише суду малого класу.

Нині пристань в Артилерійській затоці служить однією з головних водних артерій мільйонного міста, з‘єднуючи поромною переправою з Північної бухтою однойменну сторону Севастополя і катерною – з Радіогіркою (бухта Матюшенко північної сторони).

Севастопольські бухта Матюшенко і мис Михайлівської батареї Бухта Матюшенко і мис Михайлівської батареї в Севастополі

Південна (Гавань) сама велика затока всередині Севастопольської бухти в перші ж роки освоєння узбережжя використовувалася в якості основного місця стоянки (особливо зимової) військових кораблів, чому немало сприяли її глибокий фарватер і захищеність від мінливостей погоди.

Свої найменування вона отримала перше – завдяки географічному розташуванню, а друге – основним функціям, які виконувала і виконує донині.

З початком відродження міста через десятирічча після Кримської війни 1853 – 1856 років Західна частина Південної бухти була пристосована до того ж для складських потреб і пасажирського сполучення (причал поруч з Графською пристанню).

Південна бухта. Мис Павловський в Севастополі Севастопольська Південна бухта. Мис Павловський

В даний час тут крім Чорноморського військово-морського флоту Росії розташовується Морський вокзал з пристанню для катерів повідомленням Центр – Північна бухта і круїзних теплоходів.

Освоєнням і своєю назвою Корабельна бухта (п‘ята від Південного молу) зобов‘язана передусім екіпажу корабля “Святий Павло” під керуванням капітана першого рангу Федора Федоровича Ушакова (1745 – 1817), який на зорі існування міста почав спорудження тут для власних потреб будівель казарм і складів.

Перебуваючи в східній частині Південної затоки в місці її з‘єднання з основним об‘ємом Севастопольської бухти, біля Павловського мису, вона наділена всіма необхідними якостями, які в повній мірі використовує вже два сторічча Морський завод.

Севастопольська корабельна верф Севморверф Севастополя

Зручне ізольоване місце розташування та інші природні характеристики забезпечили Корабельної бухті (на ряду з Південною) статус основної бази Чорноморського військового флоту, а як наслідок зведення на її березі пристані і будівлі адміралтейства.

Пізніше після 1876 року, коли життя повернулося в міські стіни, уподобану морськими суднобудівниками затока обзавелася до того ж п‘ятьма сухими доками (три корабельних, два фрегатних), які нині використовує для своїх потреб найстаріше підприємство міста – Севастопольський морський завод імені Серго Орджонікідзе (раніше – Російське товариство пароплавства і торгівлі), якому поступилося своє місце адміралтейство після зведення нової будівлі Михайлом Петровичем Лазарєвим (1788 – 1851).

Східна частина Південної бухти Севастополя Східна частина Південної бухти

Глибока і вузька Кілен-бухта (Кіленбалка) – наступна за Корабельною по напрямку до витоку Севастопольської затоки, де в кілювали першої зими фрегати під командуванням капітана 1-го рангу Івана Максимовича Одинцова (“Хоробрий” і “Обережний”), отримала своє найменування по назві робіт, що в ній проводилися.

Пізніше (середина XIX століття) тут з‘явилися прародитель розташованого тут і нині судноремонтного заводу російського Чорноморського флоту – пристань для кілевання спочатку лише військових, а пізніше і купецьких судів.

Яхти в севастопольській Південній бухт Яхти в Південній бухті Севастополя

Північна сторона Севастопольської бухти рахуючи від правої стулки загороджувального молу, де спочатку здебільшого розташовувалися військово-адміністративні та оборонні споруди: казарми, земляні батареї, склади, заготівельні бази, бо це узбережжя не розглядалося в якості міської території, зараз вміщає в себе по порядку наступні бухти: Костянтинівську, Матюшенко, Старопівнічну, Північну (Перевізна), Інженерну (Курина), Панаіотову (Докова), Голландію, Сухарну, Маякову, Графську.

Костянтинівська бухта розташована біля Північного загороджувального молу, який відокремив її від чорноморських вод своєю трьохсотметровою міццю. Вона першою зустрічає кораблі, що заходять у південні водні ворота Криму.

Дно біля узбережжя Севастопольської затоки Дно Севастопольської затоки біля узбережжя

Своїм ім‘ям нагородила затоку земляна Костянтинівська батарея, яка розташувалась на його берегах ще в роки зародження міста і названа була на честь другого онука імператриці-засновниці – Костянтина Павловича (1779 – 1831).

Ще на початку XIX століття у північній частині Костянтинівської бухти існувало солоне озеро, яке поступилося місцем насипам з причалами, існуючими тут і понині. А на прилеглій території з середини XIX століття перегороджує північний фарватер противнику в разі військових дій кам‘яна двох‘ярусна артилерійська Михайлівська батарея.

Не такі глибокі корені походження назви бухти Матюшенка, що отримала ім‘я одного з ватажків повстання на броненосці “Князь Потьомкін” – Афанасія Миколайовича Матюшенка (1879 — 1907).

Артилерійська севастопольська бухта Артилерійська бухта Севастополя

Головною транспортною пристанню, що зв‘язала два береги Севастопольської затоки, була Старопівнічна (тоді ще просто Північна) бухта, в якій на дерев‘яних палях розташовувалися численні пристані для невеликих суден (пасажирських яликів, шаланд і рибальських баркасів).

І саме сюди до стін Михайлівського форту в 1855 році простягнулася ниткою дерев‘яна понтонна переправа з південного берега для переходу військових частин, і саме тут продовжували курсувати невеликі суденця і після припинення військових дій.

Але дерево – матеріал не довговічний і до 1900 року дерев‘яний палі на стільки були пошкоджені солоній морській модою, що викликали загрозу для безпеки пасажирів. Причал було вирішено відремонтувати, а поки повідомлення перемістилося до сусідньої бухти. Але, як відомо, немає нічого постійнішого за тимчасового – більше вже вантажно-пасажирська лінія в цю бухту не повернулася.

Судно екологічного контролю Петро Градов біля пристані західній частині севастопольської Південної бухти Судно екологічного контролю Петро Градов

Зараз тут серед тихих старих вуличок затишно розташувалися приміщення останнього міського рибколгоспу “Шлях Ілліча”, Чорноморського науково-дослідного інституту технології суднобудування і стоянка рибалок-любителів.

Північна (Перевізна) бухта, назва якої говорить сама за себе – це основна пасажирська пристань північного берега Севастопольської бухти з поромним сполученням з Артилерійською та катерною – від Морвокзалу.

Увагу на себе ця затока звернула в якості тимчасової заміни північної точки товарно-пасажирської переправи між двома міськими берегами, функцію яку вона виконувала з початку ХХ століття. Однак вже через десятиліття (1910) вона обзавелася кам‘яним причалом, здатним приймати парові катери, а в 1958-му на її другий пристані була відкрита поромна переправа.

Севастопольська Інженерна (Куряча) бухта Інженерна (Куряча) бухта Севастополя

Будівництво на берегах Куриної бухти причалу Інженерного відомства дозволило змінити їй назву на більш цивільну та благозвучну – Інженерна, хоча майже сторіччя інакше її не називали. А пов‘язано було її первісне ім‘я з безліччю свійської птиці, що розгулювало по її берегах, перебуваючи на утриманні зернових провиантских складів, які розташовувалися тут з моменту створення укріпленої бази Чорноморського флоту Російської імперії.

Первинне найменування Панаіотовая майбутня Докова бухта отримала на честь родини військово-морської династії грецького походження Панаіоті, першим представником якої в цих краях був справний морський офіцер – капітан 1-го рангу сорокагарматного корабля “Перун” – Алексіано Потаніоті (1740 – 1788).

Пасажирський катер Норд повідомленням Морвокзал - бухта Північна Пасажирський катер маршрутом Морвокзал - бухта Північна

Другим своїм ім‘ям затока зобов‘язана спорудою в її акваторії найбільшого на чорноморському узбережжі Криму сухого доку Севастопольського морського заводу на початку ХIX століття, здатного прийняти авіаносні крейсери в свої обійми для проходження дрібного та капітальних ремонтів.

Зберіганню казенних лісів починаючи з XIX століття зобов‘язана своїм ім‘ям бухта Голландія за схожість з Петербурзькою прародителькою всіх великих верфей Російської імперії. Хоча на ряду з офіційною версією існує згадка від 1851 про сад командира порту, який за схожість з голландськими пейзажами отримав свою назву і обдарував їм прилеглу затоку.

Сухарна бухта, прозвана так за призначення працюючого тут заводу Морського відомства – виробництво сухарів для провиантских потреб флоту, по мимо цього вміщувала в себе лісосклад і магазини, які торгували оптовими партіями запасами для забезпечення корабельних команд всім необхідним постачанням.

Західна частина севастопольської Південної бухти Західна частина Південної бухти

Німим пам‘ятником загиблим радянським захисникам арсеналу 1942 року в печерах на її березі служать оскільки підірваної ними скелі, розкидані в радіусі кількох сотень метрів.

Сама назва Маячна говорить про пряме призначення бухти, а вірніше конусоподібної скелі на її березі, де височить ще з 20-х років XIX століття один із маяків Інкерманського створу, забезпечуючи безпечний рух суден усередині Севастопольської бухти і на її рейді.

Своїм ім‘ям Графська затока, що знаходиться біля витоків Севастопольської бухти, зобов‘язана зміні керівництва чорноморського флоту і севастопольського порту в 1796 році – на чолі їх став капітан 1-го рангу граф Марк Іванович Войнович (1750 – 1807) – любитель природної краси, який реалізовував своє прагнення до прекрасного на обширній земельній ділянці (хуторі) з фруктовим садом і тополиною алеєю.

Характеристика

Річка Чорна, яка впадає в Севастопольську бухту в Інкермані Річка Чорна, яка впадає в Севастопольську бухту

Севастопольська бухта розташована в південно-західній частині Кримського півострова під 44 ° 37 ‘північної широти, 33 ° 31’ східної довготи шириною півкілометра має глибину, що досягає двадцяти одного метра.

Природними особливостями затоки закритого типу, яка на вісім кілометрів вдається в материк біля гирла річки Чорної (раніше Біюк-Узень або Чоргун), є незамерзаюча гладь, всю зиму вільна від льоду, мінімальність впливу течій, припливів і вітрів (лише під час західних – спостерігається хвилювання).

Його дно з м‘яким мулом і високими захищеними від вітру скелястими берегами з півметровим наносним шаром глинозему з домішкою вапняного щебеня і оксиду заліза ідеально підходять для спорудження довгих містких пристаней біля самого берега без биття палов. А вапнякова порода біля витоку бухти дала і дає багатий матеріал для будівництва необхідних будівель і споруд.

Південна бухта в Севастополі Севастопольська Південна бухта

Помірний кримський клімат з освіжаючими західними вітрами в полуденну літню спеку і східними бризами з ранку, теплими південними потоками – навесні і восени, коли середньорічна температура коливається в межах + 12°С, а свідчення барометра – 30,9 створюють найбільш комфортні умови для виконання покладених на гавань функцій.

Потенціал кожної з дрібних заток Севастопольської бухти, володіючи належними тільки йому природними характеристиками, був повною мірою реалізований при створенні інфраструктури головної бази військово-морського і торгового порту.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Севастополь.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Орел – Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь).

Громадським транспортом до Севастополя (з/д, авто – вокзали).