Історія

Кримська війна 1853 – 1856 років, коли на невеликому клаптику землі в Криму вирішувалася доля держав, а розмінною монетою служила людське життя, щедрою рукою покладене на вівтар бога війни. Сотні тисяч воїнів-захисників – ось трагічний результат 349-денної оборони Севастополя 1854 – 1855 років.

Невтішний підсумок Паризького конгресу, що почався 13 лютого 1856, тим не менше аніскільки не ублагав мужність і подвиг полеглих російських солдатів, які життям заплатили за Крим. Їх покалічені тіла в обложеному місті знаходили своє останній земний притулок в братських могилах плечем до плеча, як билися вони за рідну землю – так з’явилися на Північній стороні Севастополя величезні поховання на Михайлівському кладовищі, потім на західному схилі Куриної балки, і в підсумку на вершині її південного схилу – Братське кладовище.

Безпрецедентна мужність захисників знайшла відгук по всіх просторах величезної Російської імперії, серед усіх верств населення, і вже через півтора року після початку збору коштів на спорудження храму (18 березня 1856 року) на вершині пагорба Севастополя починається будівництво храму-пам’ятника на славу Святителя Миколая.

Розробка початкового проекту для спорудження храму на Братському кладовищі була доручена архітектору Андрію Івановичу Штакеншнейдеру (1802 – 1865), проте вже затверджений проект був перероблений і втілений в життя Олексієм Олександровичем Авдєєвим (1819 – 1885), у нагороду за що він отримав звання академіка архітектури.

Офіційною датою початку будівництва церкви за наказом імператора всеросійського Олександра II (1818 – 1881) на вершині севастопольського пагорба вважається 5 вересня 1857, а рівно два роки опісля вона була урочисто відкрита, хоча і освячена лише в 1870-му після закінчення внутрішніх робіт у присутності генерал-адмірала Великого Князя Костянтина Миколайовича (1827 — 1892).

З тих пір Свято-Нікольський храм Севастополя – творіння А.А. Авдєєва – став місцем масового паломництва в якості великої всеросійського святині мужності і самопожертви, особливо в дні заупокійної літургії з панахидою по загиблим воїнам (29 серпня – Усікновення голови Івана Предтечі).

Внутрішні інтер’єри церкви, яка в народі отримала ім’я «каплиці Миколи Морського» або каплиці-піраміди, в первинному проекті мали масляний фресковий розпис пензля групи художників у складі М.Н. Васильєва (1826 – 1900), А.Е. Корнєєва (1833 1900), А.Д. Литовченко (1835 – 1890). Образ Спасителя над головним входом зобов’язаний своїм створенням руці Ф.А. Бруні (1699 – 1775). Але в 1886 році під час свого відвідування Севастополя імператор Олександр III (1845 – 1894) знайшов їх у незадовільному стані – солоне чорноморське повітря зробило свою чорну справу – фарби «попливли».

У наслідку цього було отримано найвищу вказівку про заміну фрескового розпису мозаїкою. В якості майстерні по здійсненню робіт в храмі-пам’ятнику воїнам-захисникам міста Першої оборони року Кримської війни була обрана венеціанська майстерня Антоніо Сальвіаті (1816 – 1890), а куратором реставраційних робіт призначено інженера-полковника Яківа Петровича Семенова (- 1921). За основу ж були узяті картонні замальовки художника Михайла Миколайовича Протопопова (1860 – 1927).

Роботи тривали шість років і були закінчені в 1893 році.

Традицію паломництва російських царів до Братського кладовища та Свято-Нікольського храма при відвідуванні Севастополя продовжив Микола II (1868 – 1918) з родиною, який в знак особливої поваги до святині після здійснення літургії обійшов храм хресним ходом.

Революція 1917-го внесла зміни в устрій внутрішнього життя церкви над Братському кладовище (його закрили), але сама будівля вціліла на відміну від багатьох інших, які полягли в руїнах під безжалісною рукою атеїзму.

Наступний удар нанесла по Свято-Нікольському храму Друга світова (1939 – 1945), коли в ході військових дій під час 250-денної оборони кулями була пошкоджена зовнішня обшивка стін, витрачено половина мозаїки, обрушена верхня частина піраміди, яка поховала під своїми уламками вінчальний діорітовий хрест, що розколовся на три частини.

Відновлювальні роботи в церкві над Севастопольською бухтою в рамках програми по збереженню пам’ятників архітектури Української РСР були розпочаті в 1968 році після розробки проектно-кошторисної документації під початком Василя Степановича Смолянінова. Основний же їх обсяг був виконаний в період з 1971 по 1974 роки. У підсумку зовнішній вигляд будинку знайшов свій первинний вигляд, а ось внутрішні інтер’єри так і не були завершені до кінця (найбільшої шкоди зазнала мозаїка бічних конх – 95%).

Під кінець 1988 року (19 грудня) в стіни Свято-Микільського храму-піраміди нарешті повернулася духовне життя – рішення Севастопольської міської ради про передачу святині Православній церкві для виконання богослужінь, яке було закріплено остаточно передачею будівлі храму у власність православної громади в 1994 році, в руках якої вона знаходиться і понині.

Роботи по відновленню оплоту віри тривають і нині. Так в серпні 2012 року нарешті зайняв своє місце вінчальний хрест (раніше була встановлена тимчасова копія), а так само знята для реставрації частина облицювальних плит зовнішніх фасадів. Так що твердиня йде впевненими кроками до свого повного відродження.

Архітектура

Архітектурна домінанта севастопольської Північної сторони, що потопає в зелені Братського кладовища, являє собою усічену піраміду з квадратною основою (20,25 м х 20,25 м) з білого інкерманського каменю, висота якої становить 27м.

Гармонійним завершенням її вершини є гранітний хрест, початковий варіант якого важив без малого шістнадцять тонн (нині його осколки лежать біля підніжжя храму на мармуровому майданчику з траурною стрічкою).

Розташований на висоті шістдесят п’ять метрів над рівнем моря пірамідальний обсяг Свято-Нікольського храму покоїться на високому постаменті, оправленому в рустовані плити полірованого граніту та інкерманського каменю.

Посередині кожної з чотирьох зовнішніх граней піраміди виступають ризаліти з фронтонами під двосхилим дахом. З півдня і півночі в них облаштовані флорентійські круглі вікна, із заходу – арочний вхід з мозаїчним зображенням Спасителя над дверима ажурного лиття, а зі сходу – глуха апсіда із зображенням сцени отримання благої звістки міроносцамі від Ангела з висловом «Воста, несть зде».

З боків ризалітів на п’ятдесяти шести чорних гранітних плитах викарбувані безсмертні назви всіх частин і військових формувань (з точним числом людських втрат і часу прийняття участі в операціях), що захищали Севастополь під час оборони 1854 – 1855 років.

У внутрішній об’єм піраміди вдало вписаний хрестово-купольний храм у візантійському стилі, де масляні фрески поступилися місцем мозаїчним панно венеціанських майстрів із збереженням максимальної автентичності малюнка.

Обробку нижньої частини стін храму складають облицювальні плити чорного мармуру з іменами всіх офіцерських чинів загальною чисельністю 973 передчасно обірваних життів, які знайшли свій вічний спокій на теренах Севастополя під час першої оборони міста.

Згідно початкового плану Свято-Нікольський храм-пам’ятник розташовується на восьмикутному мощеному майданчику з клумбами під надійним захистом невисокої огорожі і гармат, звернених у бік міста своїми жерлами – трофейної зброї часів Кримської війни.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Богдановича.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Орел – Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту в районі аеропорту на дорогу Т27-07, яка переходить по місту в вулицю Челюскінців. Далі повернути на вулицю Богдановича – місцерозташування Свято-Нікольського храму.

Громадським транспортом до Севастополя (з / д, авто – вокзали) потім громадським транспортом (тролейбус, автобус, катер) від пл. Нахімова до Північної сторони міста, звідки вздовж вул. Леваневського, а потім вул. Челюскінців. Повернути на вулицю Богдановича, де розташовується Братське кладовище з домінуючий над ним Свято-Нікольський храм.