Пам’ять про ті далекі часи, коли мусульманство панувало на Кримському півострові, а його благодатна земля давала їжу і дах сотням ченців-послідовникам Магомета.
Оповите легендами священне місце, де лише осколки могильних каменів та зяючі рани-провали серед густої хащі нагадують про давно минулі століття.
Один з центральних храмів колишньої ханської резиденції, яку століттями оспівували у своїх віршах поети, а великі світу намагалися завоювати, щоб володіти цією східною перлиною.
Тут таємниця буття прихована за кам’яно-дерев’яними стінами, щоб лише перед присвяченим прочинити покрив істини.
Мальовниче зелене покривало, що розкинулося між двох прямовисних гряд з білою тонкою ниткою, яка тікає в далечінь звивистої дороги.
Долина, якій призначено було, нехай і на короткий термін, стати перлиною у короні Кримського ханства, щоб обдаровувати теплом усі близькі і далекі землі півострова.
Там, де лише птахи гніздяться і гуляє вільний вітер, шукали притулку ті, хто за свою віру готовий був мужньо терпіти всі негоди і знегоди, хто мовчки віддавав своє життя за Христа.
Охоронюваний вже більше тисячі років уступом скелі храм, створений рукою людини в ім’я тієї, що подарувала світові надію на порятунок.
Шлях довжиною в тисячоліття. Покинуте місто на вершині плато, яке ближче до неба аніж до землі. Царство птахів, де хмари більш часті гості, ніж люди і звірі, а кам’яні гробниці зберігають спокій царської крові.
Тиша, спокій і умиротворення втомленого мандрывника, який прийшов до кінця свого шляху. Тут скінчилася суєтність життя, і погляд звернений до небес.
У мальовничій долині річки Чурук-Су серед високих скель Кримських гір причаїлася одна з мальовничих перлин Криму – ханський палац, що вражає уяву своєю пишністю й буйством барв. Його східний стиль навіває спогади про казку «Тисячі і однієї ночі» і, здається, зараз крізь дзюрчання фонтану пролунає мелодійний голос Шахірізади, що розповідає одну зі своїх казок у тіні палацу-саду – Бахчисарая.