Півострів з його оксамитовим покривалом яйли, сталевими піками гір і прозорою блакиттю набігаючих на берег хвиль з білими баранчиками на гребені повинен був стати раєм на землі, а ведений рукою злої долі на століття перетворився на арену воєн, поневолення, зрадництва в боротьбі за благодатний край.
Релігійні ж вірування, як основний стимул для підпорядкування та управління народами, широко використовувався з давніх часів, щоб досягти намічених государями цілей і обгрунтувати утиски інших народів. Крим же став мініатюрним відокремленим загубленим в чорноморських водах майданчиком, де роками розігрувалися сцени військових і політичних битв з релігійним підтекстом. Тому тим чи іншим подіям, пов’язаним з віруваннями надавався майже містичний зміст, а реальний ворог перетворювався на міфічне уподібнення, щоб жити у віках.
У рік 1787 від Різдва Христового 22 травня в спекотний полудень прибула її імператорська величність Катерина II в оточенні розкішної свити з високопоставлених чиновників, австрійського імператора Йосифа II, принців Нассау і де-Лінь, іноземних дипломатів та обслуги в розташування бази Чорноморського флоту на Кримському півострові, досягнувши найпівденнішої точки своєї подорожі, яка почалося ще морозним ранком 2 січня в далекій північній столиці. Залишилися позаду сотні віх, на шляху (які пізніше назвуть Катерининський милями), тисячі верст і десятки селищ великих та малих.
Для стомлених подорожуючих на гребені Інкерманської скелі серед руїн древньої фортеці Каламіта заздалегідь був облаштований павільйон з розкішним обіднім столом. І ось заграла музика і перед очима здивованої сановної публіки, як у театрі, відчинилася завіса, відкриваючи дивну виграваючу всіма кольорами веселки картину Севастопольського рейду – блакить морської гладі, зелень прилеглих пагорбів, блакить небесного склепіння, білизна чайок, теплота сонячних променів і струнка лінія кораблів під проводом кайзер-прапора на «Славі Катерини».
Перші мученики Християнства. Їх імена вписані в історію золотими літерами бо зректися вірувань минулих сторіч нелегко, і тим складніше прийняти нові ідеали і повести за собою інших. На зорі майбутньої однієї зі світових релігій їх було мало, практично одиниці. На них влаштовувала гоніння влада, їх гнобили свої ж одноплемінники, вони ставали ізгоями, їх катували і страчували в надії похитнути віру, але зламати її вже не змогли.
Климент I, народжений і вихований в розкоші наближеною до римського імператорського дому сім’ї; дитя, розпещене увагою близьких і підлесливістю слуг, став одним з перших, хто залишив розкіш придворного життя в погоні за Істиною.