Історія
Болохські князі
Офіційною датою заснування Меджибожа вважається 1146 рік, коли він, будучи вже мiстом, вперше згадується в літописі під час передачі у володіння Святославу Всеволодовичу (- 1194). У цей період у місті споруджується дерев’яна фортеця, а на берегах, в той час судноплавних, річок з’являються торгові пристані, що дає поштовх до його розвитку.
Союз болхівських князів, у володіння яких входить і Меджибіж, із Золотою Ордою (1224 – початок ХVI століття) проти Данила Галицького (1201 – 1264) вберіг ці землі від розорення, але він же і став причиною першого падіння і руйнування міста в 1254 році прихильниками галицького князя.
За Коріятовичів
Своїм відродженням місто повинно завдячувати Великому князівству Литовському (початок XIII – 1795), у складі якого він опинився, як і багато розорених Ордою російських земель, в результаті збиральної політики князя Гедеміна (1275 – 1341). Його син князь Ольгерд (1296 – 1377) забезпечив Меджибожу процвітання в наслідок прийняття рішення про спорудження в місті, як і в інших ключових торговельних населених пунктах південно-східної частини імперії, кам’яної цитаделі для захисту від посягань Орди (1363).
У 1385 році місто офіційно отримує звання королівського замку, як визнання його стратегічної важливості при захисті південно-східних кордонів імперії. І він справно виконує свою місію аж до розпаду Орди, перебуваючи в управлінні князів Збаразьких до 1539 року.
За Сенявських
Після слабшання Литви, в наслідок боротьби за престолонаслідування, і початку процесу об’єднання князівства з Польщею, Меджибіж виявляється у володінні роду Сенявських, перший з представників якого, Микола (1489 – 1569) – великий гетьман коронний (ватажок королівського війська), отримав його як заохочення від польського короля Сигізмунда І (1467 – 1548) за оборонні дії в південно-східній частині імперії. Сім’я Сенявських володіла містом протягом двох століть, за цей час значно зміцнивши і модернізувавши замок, а так само облаштувавши внутрішнє оздоблення – католицьку каплицю і палац, чому немало сприяло дароване місту Магдебурзьке право (1593), яке забезпечило комерційние процвітання міста.
Свою лепту Меджибіж вніс і в українсько – польську війну (1648 – 1667), притуливши у своїх стінах козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким (1595 – 1657). А підсумком війни стало розділення території сучасної України на дві частини: Лівобережжя – відійшло до Російської імперії, Правобережжя – Польщі.
Не уникла Меджибізька фортеця і короткочасного перебування в мусульманських руках – після захоплення в 1672 році, вона сімнадцять років залишалася турецьким форпостом. Однак у цей період архітектура фортеці не зазнала значних змін за винятком переобладнання каплиці на мечеть.
За Чорторийських
Після згасання роду Сенявських по чоловічій лінії, останнім представником якого був коронний гетьман Адам Микола (1666 – 1726), Меджибіж переходить у володіння роду Чорторийськ по жіночій спадковій лінії через сестру померлого князя Марію Софію (1699 – 1777) разом з іншими тридцятьма містами і семистами селами.
Нові власники значно змінили вигляд замку, який на той час втратив своє оборонне значення, надавши йому за допомогою декорових елементів більшу схожість з палацом ніж з фортецею.
До 1740 року Меджибіж став великим культурним центром, зосередивши велике різноманіття культур народностей його населяютчих. Тому не дивно що саме тут в момент кризи іудаїзму в Речі Посполитої зароджується нове його напрямок – хасидизм. Прах його засновника – Баал Шев Това (1698 – 1760) і зараз спочиває на старому єврейському кладовищі.
Майже рік у фортеці стояла дивізія національного героя Польщі Тадеуша Костюшко (1746 – 1817), який через чотири роки після Меджибожа очолив польське повстання проти Російської імперії в 1794 році.
Під керівництвом Чорторийськ Меджибізька фортеця все більше перетворюється з військового об’єкта в центр культури й освіти. Так останній власник замку з цього роду, Адам Єжи (1770 – 1861), в 1819 року відкриває в його стінах повітову школу, якій, на жаль, довелося проіснувати лише двадцять два роки. Після придушення польського повстання 1830 року, яке він підтримав, всі маєтки Чорторийських були конфісковані на користь Російської імперії.
Військове відомство
У рік відвідування Меджибожа великим українським поетом Тарасом Григоровичем Шевченко (1814 – 1861), замок отримує нових власників – військове відомство (1846), яке, незважаючи на військове призначення об’єкта, продовжує традицію Чорторийських – перебудовує замок в романтичному стилі.
Військове відомство активно використовує фортеця в своїх цілях – тут на протязі декількох років проходять навчання, збори і маневри (1854, 1868, 1869, 1880), на деяких з них присутній сам Імператор всеросійський – у різні роки це Микола І (1796 – 1855 ) та Олександр ІІ (1818 – 1881). Під проводом військового відомства, в різний час у замку квартирували різні військові підрозділи. Ця тенденція збереглася до 1920-х років.
Після Громадянської війни (1917 – 1923) місто, а з ним і фортеця, увійшли до складу Союзу Радянських Соціалістичних республік (1922 – 1991).
Районний центр
З наданням Меджибожу в 1923 році статусу районного центру, фортеця поступово приходить в занепад, бо була використана до початку Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945) в якості в’язниці, пожежної частини, складів, молокозаводу.
У період німецької окупації (1941 – 1944) замок не поніс значного збитку. Що дало можливість великому українському письменникові і драматургові Олександру Петровичу Довженку (1894 – 1956) насолодитися його красою в 1946 році.
Смт Меджибіж
Втративши статусу районного центру (1959), життя в Меджибожі поступово згасає. Але завдяки процесу відновлення архітектурних пам’яток, який почався в 1965 році, фортеця отримує друге дихання: у 1971 році відкривається перша експозиція («Історія краю»), в 1981 році – експозиція «Ікони», в 1985 починаються археологічні дослідження.
У 2001 році Меджибізький замок отримав статус державного історико-культурного заповідника. А з 2004 року на його території щорічно проводиться фестиваль «Стародавній Меджибіж». У деяких приміщеннях замку триває реконструкція, а в його залах розташовується краєзнавчий музей.
Архітектура
«Білий лебідь» Поділля на березі біля злиття Південного Бугу та Бужка, площею понад 1300 м2, у плані являє неправильний трикутник з трьома кутовими баштами, що виступають за його межі. Вапнякові зовнішні стіни з трьома рівнями бійниць і зубцями з червоного цегли досягають висоти 17 м, а їх товщина становить 4 м.
Перші кам’яні фортечні споруди відноситься до XIV століття, проте ансамбль притерпів значних зміни в період перебудови при Сенявських (XVI), Черорийскіх (XVII) і під час дислокації в його стінах військових підрозділів (XIX).
Головні ворота замку знаходяться в західній стіні під прикриттям Лицарської вежі. Їх нинішній вигляд відповідає архітектурним особливостям XIX століття, але дерев’яне полотно було замінено у 1970 році.
По внутрішньому периметру замку знаходяться господарські та житлові приміщення. Східна частина, прикрита з зовнішнього боку Офіцерською вежею, відведена перлині, яка зараз трохи втратила свій блиск, – замковому палацу. Центральне простір Меджибізької фортеці – царство замкової церкви, яка на своєму віку побувала і католицької каплицею і, навіть, мечеттю.
Визначні пам’ятки
Офіцерськая башта складається з декількох частин, внесених за оборонні стіни, і знаходиться у східній частині замку. Підстава вежі – це ромбовидна триярусна різнорівнева частина з виступаючим в бік річки кутом, до якого з обох сторін примикають по дві попарно з’єднані напівкруглі вежі. Крім того перпендикулярно виступаючому кутку четвертим рівнем на підставі споруджена прямокутна надбудова, прикрашена карнизами в стилі бароко.
З внутрішньої сторони до цієї вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Всі ці елементи композиції не відреставровані.
Лицарська Вежа, захищає центральні ворота цитаделі, а у периметрі представляє собою неправильний п’ятикутник, складений з гладкого вапняку. Вінчає чотири оборонних яруси шатровий реставрований дах з маленькою надбудовою і флюгером на вершині. Датована XVI століттям вежа зовні відреставрована, а внутрішні роботи ще ведуться.
Північна Вежа, що прикриває тупий кут з’єднання північно-західній та північно-східної стін, в плані – витягнутий восьмигранник у верхній частині, який значно поступається круглоту цоколю, завдяки чому утворюється тераса з чавунними поручнями. Побудована з цегли на вапняному розчині ця вежа прикрашена портиком іонічного ордера і ромбообразнимі нішами над віконними прорізами. З внутрішнього оздоблення збереглися каміни. Зараз у вежі ведуться реставраційні роботи.
Замкова церква, спочатку освячена як католицька каплиця (1586), розташована в центрі фортеці. У периметрі будівля – це прямокутна однонефна будова з вапняку, з переважанням готичних елементів, і шатровим дахом, увінчана маленькою круглою башточкою. Будівля притерпіла архітектурних змін, продиктованих релігією, яка в ній сповідувалась (в різний час католицизм, православ’я і мусульманство), а так само побажаннями власників. Реставрація церкви ще не закінчена.
Палацовий комплекс – перлина замку примикає до Офіцерської вежі, перебуваючи в південно-східній частині комплексу. Двоярусну будівлю палацу відбудовано на глибоких підвалах стратегічного призначення і декоровано стрілчастими вікнами з білокам’яним різьбленням і вазонами та зубцями з червоної цегли на другому поверсі і ромбообразнимі нішами – на першому. Будівлю не реставровано.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька область, Летичівський район, смт Меджибіж, вул. Замкова, 1.
Тел. (03857) 9-71-30.
Офіційний сайт: www.mezhibozh.com
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький — Вінниця — Кропивницький – Дніпро — Донецьк), а далі по Т2319 (Стара Синява – Требухівці), яка проходить повз замок.
Громадським транспортом з Хмельницького / Вінниці до повороту на Меджибіж, а далі попутним до фортеці.