Одна з перлин подільського намиста католицьких святинь, що берегли український край під час буремних століть московської окупації, до останнього б’ючись за право існування духовності серед меркантильного світу людського буття.
Величне серце старого міста, закарбованого в сурові муровані обладунки з легкою претензією на барокову розкіш під захистом небесних сил.
Кам’яне втілення незламного українського духу плеканого золотом безкраїх степів, вольним вітром морів та смерековими лісами, що сягають самих небес, щоб одного разу він прокинувся і тоді його вже буде не спинити.
Опір, як нематеріальна субстанція, в образі одного чоловіка-легенди, який зміг розбудити від одвічного столітнього сну десятки тисяч та спонукати їх до збройної дії.
Духовна спадкоємиця тієї першої невідомої святині міста, коли Летичів ще був Ліщиним та не встиг перетнути річку Вовк.
Святий дух застиглий у химерних формах українського бароко, щоб вистояти наперекір всім негодам буремних часів Поділля і розквітнути на початку прогресивного та квапливого третього тисячоліття.
Кам’яний вартовий Болохівської землі, який вже чотири століття протистоїть всім змінливим буревіям повелителя часу, які він щедрою рукою відсипав на долю української землі.
Окраса давньої землі Русі, що пронесла своє ім’я крізь віки і тимчасове панування всіх тих, хто думав, що зкорив її навіки, щоб кожного разу з руїн поставала українська душа омита сльозами і кров’ю десятків поколінь пращурів.