Історія
Його історія почалася в тиші тінистих алеях Саду друкарів, коли буря червоного перевороту 1917-го затихла в дали часу, і годинник Хроноса відбили вже десятиліття після трагічних подій, що перевернули долі мільйонів і скинули століттями правлячий лад до ніг їх рабів. Тоді-то тут з ініціативи все того ж харківського союзу несучих друковане слово в маси на їх зеленому острові в серці слобожанської столиці для проведення дозвілля і культурного реалізації його членів був організований клуб, який отримав в тому ж році власну будівлю.
Власне саме на підмостках аматорської сцени, були закладені основні догмати майбутнього Театру драми, який своїм офіційним відкриттям в 1933 році був зобов’язаний ідеї пропаганди російської культури на теренах соціалістичних республік. Це наочно підтвердила перша знакова п’єса поставлена на його підмостках – «Ревізор» Миколи Васильовича Гоголя (1821 – 1852), що тонко висміювала всі недоліки попереднього імперського мироустрою на прикладі окремо взятого провінційного містечка.
Першим художнім керівником театру став петербурзький режисер Микола Васильович Петров (1890 – 1964), який привіз із собою до Харкова з далекої культурної столиці групу акторів, серед яких були такі служителі Мельпомени як Л. Скопіна, K. Хохряков, B. Малінін, B. Еренберг.
Завдяки наявній у розпорядженні театру друкарні, що випускала буклети, книги та газету, Руська драма в лічені місяці отримує широку популярність серед інтелігенції міста і його передмість. Величезної популярності в культурних колах Слобожанщини йому додало відкриття театральної студії і проведення творчих вечорів як нового напрямку театрального мистецтва.
Однак після перенесення столиці УРСР до Києва в 1934 році, театр втратив друкарню та інші привілеї надані столичним сценам, в наслідок чого перший художній керівник його покинув. Місце директора і художнього керівника офіційно в 1936 році зайняв Олександр Григорович Крамов (1884 – 1951), який керував ним беззмінно протягом багатьох років і який поставив за півтора десятиліття своєї діяльності на цій посаді аматорське починання в ранг професійної сцени, виступати на якій не цуралися такі знаменитості як Віктор Володимирович Золотарьов (1889 – 1966).
Коли бойові дії розв’язаної радами і фашистською Німеччиною Другої світової війни (1939 – 1945) впритул підступили до міської межі, харьківська театральна трупа була евакуйована далеко за лінію фронту, продовжуючи реалізовувати свій творчий потенціал на підмостках Іркутська, Хабаровська і Улан-Уде, щоб підтримати і вселити оптимізм в застиглу від жахів війни інтелігенцію.
Святкувався з величезним розмахом в 1949 році 150-річного ювілею з дня народження російського класика літератури подарувало драматичному царству Мельпомени нове ім’я – Харківський державний драматичний театр -як данина основному напрямку жанру його репертуару.
А через два роки (в 1951-ому), після кончини Крамова, у трупи з’являється новий наставник і натхненник в особі новопризначеного директора Олександра Сергійовича Барсегяна (1929 – 2011), який понад півстоліття був його музою і покровителем. Власне його творчому генію, що тонко вловив дух часу, харківський театр зобов’язаний нагородженням в 1971 році званням «академічний».
1978-ий став для трупи та всіх шанувальників її творчості величезною трагедією – будівлю на Чернишевській 11 практично дотла спопелила руйнівна пожежа. Так що залишеним без власного будинку акторам довелося на довгі роки перебратися до скромного Будинку культури працівників зв’язку на вулиці Скрипника №7 і задовольнятися його непрофесійною сценою.
Лише новий сезон 2004 після довгих років реконструкції Харківський державний академічний драматичний театр зустрів у своїх оновлених рідних пенатах, що б продовжувати через століття нести крупиці мудрості і вселенського добра закарбованих пером майстра на пожовклих сторінках літературних шедеврів.
Архітектура
Спочатку зал зведеного для Клубу печатників будинок за проектом архітектора Олександра Григоровича Молокіні був розрахований на тисячу не особо комфортних місць. А сама споруда в архітектурному плані не відрізнялася від собі подібних – сталінський ампір у всій красі. Переживши Другу світову війну, вона існувала у своєму первісному вигляді практично до кінця 1970-х років.
Нині існуюча реконструйована будівля, як дволикий Янус, органічно поєднує в собі класику і модерн, при цьому візуально підкреслюючи спадкоємність епох і не владність часу над вічністю мистецтва: центральний (східний) фасад прикрашений чотирьохколонним портиком доричного ордера, вершину кожної з колон якого вінчає скульптура музи, балконом за витонченими балясинами, широким профільованим карнизом на кронштейнах, пілястрами іонічного ордера та декорованим фільонками трикутним фронтон гармонійно поэднуэться з симетрією геометричних форм і обсягів західного фасаду, де стилізований витонченим завитком замковий камінь та фільонки єдині нагадують про високе призначення храму Мельпомени.
Під час останньої перебудови зазнала свої зміни сцена, фойє і зал для глядачів, місткість якого була зменшена до 472 місць, але при цьому набула характерне для театрів планування.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська область, м. Харків, вул. Чернишевського, 11.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харьковские прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М 03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М 26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З об’їзної по Сумській – площі Поезії – Чернишевській до театру російської драми.
Громадським транспортом по залізниці, маршрутними таксі до Харкова, потім орієнтир станції метро «Архітектора Бекетова» чи «Історичний музей», звідки до театру.