Історія
Костел Марії Сніжної у Львові
Однією з перших громадських будівель перших німецьких колоністів, які оселилися на північно-східних околицях княжого Львова в XII столітті, звичайно ж був власний храм. Спочатку невеликий дерев’яний він служив головною прикрасою схилу торгової Краківської площі в центрі католицького кварталу.
Зі збільшенням громади і зростанням її добробуту дерев’яний костел Марії Сніжної був перебудований у 1340 році в камені. Через чотири роки після цього невеликий однонавовий з вежею над входом він вперше з’являється на сторінках офіційних документальних джерел. Через десятиліття після першої згадки при храмі була створена “Конфратернія літераторів”.
При цьому згідно думки більшості дослідників святиня була першим не монастирським католицьким храмом Львова, всі права на який належали виключно місцевій громаді. Саме це, не дивлячись на більш ніж скромні розміри, забезпечило святині в 1359-ому кафедральний статус.
Дворова брама костьольного комплексу
Будівництво оборонних стін навколо львівського центру міста на рубежі XIV і XV століть, залишило костел Матері Божої Сніжної поза захищеного периметра, що в 1415-ому змусило архієпископа Яна Жешовського ( – 1436) перенести катедру до захищеного новозбудованого в центрі міста Латинського собору, а маленькій храмовій споруді залишилося задовольнятися роллю філіального з виконанням душепасторскіх обов’язків одним її вікаріїв (пізніше каноніків катедральної капітули).
Перша католицька святиня, що виявилася важливим зовнішнім вузлом оборони Краківського передмістя згідно свого місця розташування на правому пагорбі з напільного боку Краківської брами столиці Галичини, була обнесена високою кам’яною оборонною стіною двометрової ширини.
Після двох руйнівних пожеж XVII століття (1623, 1683) де-який час костел Марії Сніжної перебував у запустінні, але при цьому капітула не дала своєї згоди на передачу його тринітаріям як храмового монастирського (був закладений пізніше в центрі).
Своє відродження храм прийняв з рук архієпископа львівського Костянтина Ліпського (- 1698) в 1685 році. Згідно передачі архідияконом К. Мразовецьким старого катедрального амвона і олійного портрета єзуїта Петра Скарги в 1687-ому для його потреб, на той час відновлення комплекса було закінчено.
Кіот з барельєфом Марії Сніжної
Франтцішек Дуральскій, котрий опікувався католицькою святинею в середині XVIII століття, перед наданням їй в черговий раз парафіяльного статусу зважився на кардинальні оновлення, що в основному торкнулися внутрішніх інтер’єрів (за винятком нової сигнатурки над центральним об’ємом) – весь внутрішній простір в 1750 – 1751 роках було наново розписано фресками львівським художником-фундаменталістом Станіславом Стоїнським, кількість вівтарів досягла шести, все внутрішнє дерев’яне оснащення від вівтаря і амвона до лав каноніків, прелатів, парафіян і сповідален було виконано в стилі бароко.
В ході реформи архієпископа Вацлава Ієроніма Сераковського (- 1780) костел Марії Сніжної з незакінченою реставрацією в 1763-ому став одним з шести міських парафіяльних. В його підпорядкування перейшла вся північна частина Краківського передмістя з найближчими селами Клепарів, Голосько і Брюховичі.
Після закінчення ремонтних робіт освячення святині наново провів в 1780 році архієпископ Фердинанд Онуфрій Кіцький (- 1797), про що свідчила вмурована зліва під хорами мармурова табличка з відповідним написом.
Північний фасад церкви Марії Сніжної у Львові
Після зміни підданства на австрійське в правління цісаря Йосифа II (1741 – 1790) в Жолкевському передмісті були розібрані майже всі римсько-католицькі храми (дерев’яні Воскресіння Христового, Введення пресвятої Богородиці, святого Теодора, Різдва Богородиці та кам’яна Івана Богослова), що перерозподілило їхніх вірян між костелами святого Мартіна та Божої Матері Сніжної. При цьому тут же залишалися ще греко-католицькі храми Параскеви П’ятниці (парафіяльний), святих Онуфрія та Миколая.
Остання масштабна перебудова комплексу пов’язана з ім’ям архітектора Юліана Захаревича (1837 – 1898), за проектом якого в період з 1888 по 1892-ий він збагатився двоповерховою плебанією з вежею, внутрішні інтер’єри придбали неороманського риси з легкої руки художника Едварда Лєпшого (він же пізніше намалював сім нових великих ікон з життя Матері Божої та Ісуса), вікна прикрасили вітражі, встановлено чотирнадцятирегістровий орган, дерев’яні вівтарні елементи були позолочені, для освітлення були використані чеські кришталеві люстри, на варту головного входу були поставлені ковані решітки фірми Яна Дашек, а по периметру його захистила нова огорожа в стилі класицизму.
Збагатившись на початку ХХ століття пізньобароковою скульптурою Божої Матері (автор Йоган Георг Пінзель), перевезеною з львівського монастиря місіонерів і встановленою перед головним входом, костел Марії Сніжної практично не постраждав під час двох світових воєн першої половини ХХ століття.
Плебанія костелу Марії Сніжної
За підсумками радянської окупації за отця Казімежа Лендзьона 12 квітня 1951 року парафія була ліквідована, а її храм закритий. Частина цінного церковного начиння була перевезена до Львівського історичного музею, а інше – розійшлося по іншим міським храмам. Пізніше більша частина з них перекочувала у відкритий Музей історії релігії та атеїзму.
В самій будівлі костелу Марії Сніжної відкрили склад, знищивши всю багату дерев’яну різьбу предметів інтер’єру (бічні вівтарі, сповідальні, органи, лави), а в 1960-х була знищена і унікальна статуя Божої Матері перед центральним входом.
Крім того наприкінці 1950-х сама древня католицька святиня вимагала негайної реставрації після невдало проведеного ремонту, негативний ефект від якого було посилено приєднанням розтяжків дротів трамвайної електролінії, що була запущена на початку десятиліття вздовж вулиці Гонти. Відновлювальні роботи будівлі були проведені в 1960-х.
Вежа над бабинцем Сніжнянського храму
У 1980-х храмовий будинок пристосували під музей фотографії з використанням його площ під художні виставки. Серед останніх була проведена і виставка альтернативного мистецтва “Центр Європи” 12 липня 1987-ого.
Українська незалежність в 1995-ому повернула храм церкві – він був відданий під опіку ордену редемптористів української греко-католицької церкви, які освятили його на честь Матері Божої Неустанної Помочі. З колишнього оздоблення тут залишилися лише амвон та дванадцять вмуровані в стіну плакеток із зображенням Христа Скорботного. Сім робіт Е. Лєпшого після реставрації Галиною Скоп були представлені на проведеній львівським Музеєм історії релігії виставці “Мистецтво неоготики” в 2000 році.
Архітектура
Однонавова з тригранною подовженою апсидою цегляна на кам’яному фундаменті потинькована будівля костелу Марії Сніжної зберегла своє первісне планування з деякими добудовами. З боку вулиці до головного входу базилікального обсягу з двоярусною квадратною вежею над бабинцем ведуть парадні сходи.
Північна частина Сніжнянського костельного комплексу
Досить аскетичний зовнішній зовнішній вигляд храму прикрашають французький руст вежі, горельєф Марії Сніжної над головним входом, витончена сигнатурка, глибокі аркові ніші віконних прорізів, широкий профільований карниз, архівольти на імпостами, кругле вікно над вівтарем, а всередині – ніші-балкончики на місці вікон з дерев’яною балюстрадою.
З півночі (вул. Сніжна) комплекс прикрашений захристією з окремим входом акцентованим порталом з бубном, двоповерховою плебанією з вежею та гратами з брамою в неороманском стилі, архітектурні елементи яких (аркатура, лиштви, пілястри) виконані цегляною кладкою з частковим тинькуванням.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Сніжна, 2.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М06 (Е40) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий), М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів), М12 (Тернопіль – Львів), М11 (Е40) (Перемишль – Городок – Львів), М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). У місті по вулицях Личаківській – Володимира Винниченка – Максима Кривоноса – Івана Гонти до костелу Марії Сніжної.
Громадським транспортом по залізниці до Львова, а потім в центр міста до зупинки “Театральна”, від якої один квартал по вул. Івана Гонти до храму Матері Божої Неустанної Помочі.