Історія

З давніх-давен українська земля була толерантною і привітною господинею для тих, хто прийшов без меча і злого умислу. Найкращим доказом цього служать храми і цілі квартали діаспор, відомості про яких досі зберігають документальні джерела і знайдені артефакти, хоча всесильний Хронос усіма силами намагався стерти їх з лиця землі протягом століть.

Перша скромна святиня бернардинок, як називали в Речі Посполитої кларисок, з’явилася у Львові в 1583 році з легкої руки настоятельки без монастиря (терціарство не зумовлювало ізольованості від суспільства і її послідовниці жили в миру за свій рахунок з дотриманням обітниць ордену). Нею була каплиця святої Анни освячена рік потому львівським архієпископом Яном Димітром Соліковським (1539 – 1603), де двадцять мирських черниць могли промовляти свої приватні молитви, служби же для них проводилися в костелі бернардинської обителі.

Підсумки Тридентського собору мали гарні наслідки в тому числі і для львівських кларисок – керуючись його рішенням настоятель бенедиктинського монастиря Бенедикт Гонсьорек, що ніс духовну і адміністративну відповідальність за жіночу гілку свого ордену, зробив кроки по залученню терціарок до монастирського життя.

Частина сестер на чолі зі своєю настоятелькою Потенціаною Валігурянкою обрали реформу в 1605 році, а частина так і залишилися вірні своїм переконанням (останні львівські терціарки Марина (- 1623) і Друзіана (- 1631) з Гологор). Для зміцнення віри нових черниць під заступництвом архієпископа Яна Замойського (- 1614) було розпочато будівництво обителі і невеликого тринавового костелу Непорочного Зачаття Діви Марії при ній.

Причому бернардинці не поскупилися (від імені ордена його курирував Бернард Авелідес) – проект в оточенні оборонних мурів був замовлений одному з найбільш талановитих місцевих зодчих, Павлу Римлянину (- 1618). Його освячення відбулося тим же Яном Замойским вже двома роками пізніше.

Ця подія привернула до лав кларисок нових сестер – так станом на 1615-ий в монастирі перебувало чотири десятка монахинь і дванадцять послушниць, утримання яких забезпечували шість сіл Кимирського ключа, відсотки з капіталу забезпеченого земськими добрами і платою за виховання дівчаток з багатих сімей.

Перше ж століття існування розташованого поза міським оборонним периметром монастиря бернардинок принесло йому чимало прикрості і печалей – його тричі захоплювали під час облоги столиці Галичини (1648, 1655 1672) за метою створення опорного пункту для штурму міських укріплень.

Повне відновлення і розширення комплексу кларисок було розпочато лише в 1749-ому, коли костел Нопорочного Зачаття збільшили, перебудували вежу, встановили новий орган, інтер’єри отримали фрески Станіслава Строїнського (можливо в співавторстві з його братом Марціаном), який розписував храм в 1760 – 1761 роках.

Захоплення західноукраїнських земель після розвалу Речі Посполитої Австрійською імперією не обіцяв нічого доброго для кларисок, яких в монастирі Львова станом на1782-ий налічувалося тридцять чотири – в лютому австрійська влада оголосила про його ліквідацію, не допомогли прохання приориси Софії Бенедикти Бертандівни і протекція архієпископа Фердинанда Онуфрія Кіцького (- 1812), Кимирський ключ перейшов у власність місцевої адміністрації, а п’ять його міських продані на аукціоні.

Все цінне начення кларисок було перевезено до бернардинського кляштору, самі сестри на чолі зі своєю настоятелькою перебралися до обителі сакраменток, а частина – покинула Львів назавжди. У тому ж році монастирський комплекс австрійська влада планувала передати сакраменткам, в наступному – Василіанки, а в результаті він опинився в розпорядженні митниці, яку на початку XIX століття змінила тютюнова фабрика.

Саме остання довгий століття використовувала келійний корпус під адміністративні потреби, а храм – під склад тютюну. Під час перебудови фабрикою під свої потреби (1800 рік) костьольна вежа була розібрана, головний вхід в святиню замурували (новий влаштований з Личаківської), багате внутрішнє оздоблення, включаючи сповідальні, вівтарі, амвон, лави, спалено. Їй же належить «заслуга» знищення більшої частини унікальних фресок Строїнського.

У 1894-ому католицька церква звернулася до світської влади з проханням про повернення святині в лоно церкви, але дирекція скарбниці як власника не підтримала цю ідею з аргументацією про відсутність в розпорядженні вільних площ для розміщення складу тютюну.

Зрештою львівський магістрат викупив костел Непорочного зачаття Діви Марії за двадцять п’ять тисяч крон, в 1898-ому почавши масштабну реставрацію під керівництвом будівельного департаменту на чолі з Юліаном Гохбергером і Михайлом Лужецьким (добудова притвору, встановлення сигнатурки, модульних вітражі фабрики Кейлінг, вівтарів фірми братів Вчеляков, чотирнадцатирегистного органу Яна Сливинського, амвону роботи Тадеуша Сасульського). Реставрацією фресок займався Тадеуш Попель (1863 – 1913), він же є автором трьох нових настінних малюнків.

Після освячення 1 грудня 1898 року львівським єпископом Юзефом Вебером храм, що був приватною власністю міської гімни (громади), став головною духовною святинею гімназійної молоді.

Наступний етап в історії колишнього монастирського комплексу кларисок почався зі звернення в 1936-ому військового відомства до міської ради з проханням про його передачу для організації окремої гарнізонної парафії. Прохання було уважене.

У тому ж році після перемоги на конкурсі проектно-ремонтні роботи були довірені Антонію Лобосу. Причому найгострішим питанням було відновлення вежі, над яким в результаті працювала ціла група (професор Мар’ян Осінський, архітектор Януш Вітвицький, захисник пам’яток архітектури Зігнев Горнунг). Трирічні відновлювальні роботи перервала Друга світова війна в 1939-ому.

У радянський період монастир знову було закрито, а його внутрішнє оздоблення здебільшого знищено. Про унікальний розпис і цінність пам’ятки архітектури згадали лише в 1980-ому, коли вона перейшла у підпорядкування Львівської галереї мистецтв. Після десятирічної реставрації тут відкрили її філія – Музей сакральної барокової скульптури «Творчість Йоганна Георга Пінзля», який квартирує тут і до нині.

Архітектура

Тринавовий з прямокутною апсидою костел бернардинок розташований в південно-східній частині старого Львова (початок Личаківської). З півдня до його орієнтованого на схід складеного з дикого каменю і цегли обсягу примикає прямокутний монастирський корпус з внутрішнім двором, а із заходу прибудований притвор з високою вежею.

Досить аскетична за своїм зовнішнім оздобленням головна святиня кларисок з декору має в своєму арсеналі пілястри тосканського ордеру, доричний фриз з тригліфами і метеопаті, профільований карниз, аркові ніші, круглі глибокі вікна за кованою решіткою в обрамленні наличників, барокові спливи фронтонів з прикрасою у вигляді вазонів і пірамід.

Її домінантою служить вежа з незвичайним завершенням-ротондою під куполом з хрестом, яка вінчає простий квадратний периметр з вузькими прямокутними вікнами за дерев’яними жалюзі.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Личаківська, 1-2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). З об’їзної по місту прямувати по Личаківській до її початку, де розташований Музей скульптури Йогана Пінзеля.

Громадським транспортом до Львова, а потім – в центр міста до Соборної площі, де розташований колишній монастир кларисок.