Історія
Вежа львівського костелу бенедиктинок
З давніх-давен українська земля була толерантною і привітною господинею для тих, хто прийшов без меча і злого умислу. Найкращим доказом цього служать храми і цілі квартали діаспор, відомості про яких досі зберігають документальні джерела і знайдені артефакти, хоча всесильний Хронос усіма силами намагався стерти їх з лиця землі протягом століть.
Перша скромна святиня бернардинок, як називали в Речі Посполитої кларисок, з’явилася у Львові в 1583 році з легкої руки настоятельки без монастиря (терціарство не зумовлювало ізольованості від суспільства і її послідовниці жили в миру за свій рахунок з дотриманням обітниць ордену). Нею була каплиця святої Анни освячена рік потому львівським архієпископом Яном Димітром Соліковським (1539 – 1603), де двадцять мирських черниць могли промовляти свої приватні молитви, служби же для них проводилися в костелі бернардинської обителі.
Підсумки Тридентського собору мали гарні наслідки в тому числі і для львівських кларисок – керуючись його рішенням настоятель бенедиктинського монастиря Бенедикт Гонсьорек, що ніс духовну і адміністративну відповідальність за жіночу гілку свого ордену, зробив кроки по залученню терціарок до монастирського життя.
Сигнатура баштового завершення костелу Непорочного Зачаття
Частина сестер на чолі зі своєю настоятелькою Потенціаною Валігурянкою обрали реформу в 1605 році, а частина так і залишилися вірні своїм переконанням (останні львівські терціарки Марина (- 1623) і Друзіана (- 1631) з Гологор). Для зміцнення віри нових черниць під заступництвом архієпископа Яна Замойського (- 1614) було розпочато будівництво обителі і невеликого тринавового костелу Непорочного Зачаття Діви Марії при ній.
Причому бернардинці не поскупилися (від імені ордена його курирував Бернард Авелідес) – проект в оточенні оборонних мурів був замовлений одному з найбільш талановитих місцевих зодчих, Павлу Римлянину (- 1618). Його освячення відбулося тим же Яном Замойским вже двома роками пізніше.
Ця подія привернула до лав кларисок нових сестер – так станом на 1615-ий в монастирі перебувало чотири десятка монахинь і дванадцять послушниць, утримання яких забезпечували шість сіл Кимирського ключа, відсотки з капіталу забезпеченого земськими добрами і платою за виховання дівчаток з багатих сімей.
Притвор костелу монастиря кларисок у Львові
Перше ж століття існування розташованого поза міським оборонним периметром монастиря бернардинок принесло йому чимало прикрості і печалей – його тричі захоплювали під час облоги столиці Галичини (1648, 1655 1672) за метою створення опорного пункту для штурму міських укріплень.
Повне відновлення і розширення комплексу кларисок було розпочато лише в 1749-ому, коли костел Нопорочного Зачаття збільшили, перебудували вежу, встановили новий орган, інтер’єри отримали фрески Станіслава Строїнського (можливо в співавторстві з його братом Марціаном), який розписував храм в 1760 – 1761 роках.
Захоплення західноукраїнських земель після розвалу Речі Посполитої Австрійською імперією не обіцяв нічого доброго для кларисок, яких в монастирі Львова станом на1782-ий налічувалося тридцять чотири – в лютому австрійська влада оголосила про його ліквідацію, не допомогли прохання приориси Софії Бенедикти Бертандівни і протекція архієпископа Фердинанда Онуфрія Кіцького (- 1812), Кимирський ключ перейшов у власність місцевої адміністрації, а п’ять його міських продані на аукціоні.
Монастир кларисок Львова
Все цінне начення кларисок було перевезено до бернардинського кляштору, самі сестри на чолі зі своєю настоятелькою перебралися до обителі сакраменток, а частина – покинула Львів назавжди. У тому ж році монастирський комплекс австрійська влада планувала передати сакраменткам, в наступному – Василіанки, а в результаті він опинився в розпорядженні митниці, яку на початку XIX століття змінила тютюнова фабрика.
Саме остання довгий століття використовувала келійний корпус під адміністративні потреби, а храм – під склад тютюну. Під час перебудови фабрикою під свої потреби (1800 рік) костьольна вежа була розібрана, головний вхід в святиню замурували (новий влаштований з Личаківської), багате внутрішнє оздоблення, включаючи сповідальні, вівтарі, амвон, лави, спалено. Їй же належить “заслуга” знищення більшої частини унікальних фресок Строїнського.
У 1894-ому католицька церква звернулася до світської влади з проханням про повернення святині в лоно церкви, але дирекція скарбниці як власника не підтримала цю ідею з аргументацією про відсутність в розпорядженні вільних площ для розміщення складу тютюну.
Північний фасад костелу Непорочного Зачаття у Львові
Зрештою львівський магістрат викупив костел Непорочного зачаття Діви Марії за двадцять п’ять тисяч крон, в 1898-ому почавши масштабну реставрацію під керівництвом будівельного департаменту на чолі з Юліаном Гохбергером і Михайлом Лужецьким (добудова притвору, встановлення сигнатурки, модульних вітражі фабрики Кейлінг, вівтарів фірми братів Вчеляков, чотирнадцатирегистного органу Яна Сливинського, амвону роботи Тадеуша Сасульського). Реставрацією фресок займався Тадеуш Попель (1863 – 1913), він же є автором трьох нових настінних малюнків.
Після освячення 1 грудня 1898 року львівським єпископом Юзефом Вебером храм, що був приватною власністю міської гімни (громади), став головною духовною святинею гімназійної молоді.
Наступний етап в історії колишнього монастирського комплексу кларисок почався зі звернення в 1936-ому військового відомства до міської ради з проханням про його передачу для організації окремої гарнізонної парафії. Прохання було уважене.
У тому ж році після перемоги на конкурсі проектно-ремонтні роботи були довірені Антонію Лобосу. Причому найгострішим питанням було відновлення вежі, над яким в результаті працювала ціла група (професор Мар’ян Осінський, архітектор Януш Вітвицький, захисник пам’яток архітектури Зігнев Горнунг). Трирічні відновлювальні роботи перервала Друга світова війна в 1939-ому.
Північний фасад монастиря бенедиктинок у Львові
У радянський період монастир знову було закрито, а його внутрішнє оздоблення здебільшого знищено. Про унікальний розпис і цінність пам’ятки архітектури згадали лише в 1980-ому, коли вона перейшла у підпорядкування Львівської галереї мистецтв. Після десятирічної реставрації тут відкрили її філія – Музей сакральної барокової скульптури “Творчість Йоганна Георга Пінзля”, який квартирує тут і до нині.
Архітектура
Тринавовий з прямокутною апсидою костел бернардинок розташований в південно-східній частині старого Львова (початок Личаківської). З півдня до його орієнтованого на схід складеного з дикого каменю і цегли обсягу примикає прямокутний монастирський корпус з внутрішнім двором, а із заходу прибудований притвор з високою вежею.
Досить аскетична за своїм зовнішнім оздобленням головна святиня кларисок з декору має в своєму арсеналі пілястри тосканського ордеру, доричний фриз з тригліфами і метеопаті, профільований карниз, аркові ніші, круглі глибокі вікна за кованою решіткою в обрамленні наличників, барокові спливи фронтонів з прикрасою у вигляді вазонів і пірамід.
Її домінантою служить вежа з незвичайним завершенням-ротондою під куполом з хрестом, яка вінчає простий квадратний периметр з вузькими прямокутними вікнами за дерев’яними жалюзі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Личаківська, 1-2.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). З об’їзної по місту прямувати по Личаківській до її початку, де розташований Музей скульптури Йогана Пінзеля.
Громадським транспортом до Львова, а потім – в центр міста до Соборної площі, де розташований колишній монастир кларисок.