Історія
Житомирщина, родючі, багаті річками і лісами землі якої століттями були порожні, чекаючи лише турботливою хазяйської руки, в XVIII столітті після закінчення епохи збагачувальних війн починають привертати увагу польської аристократії і просто заможних громадян, оскільки мають великого економічного потенціалу, що обіцяв чималі швидкі вигоди.
Так Андрушівка (або Андрусівка, як вона фігурує в старих рукописах) виявилася у володінні сім’ї Бержинських (зберегли за собою право володіння на село і після переходу цих земель під скіпетр російської корони в результаті Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році), які в найкоротші терміни завдяки отриманим прибуткам закладають фамільну садибу і починають облаштування прилеглої до неї території, що пізніше стала великим парком.
Якщо наприкінці XVIII століття роботи з облагороджування прилеглої до палацу території носили скоріше загальний характер без професійного підходу, то з плином часу (перша половина XIX століття) розбивці паркових алей і їх прикрасі приділяється значно більше уваги: насаджуються нові види дерев і кущів, облаштовуються доріжки, створюються видові панорами, споруджується система ставків уздовж русла Чорної Руди в районі садиби. Останнє мало крім естетичного і побічний економічний ефект у зв’язку зі спорудженням трьох водяних млинів, шкіряного заводу, а пізніше і цукрового заводу.
З продажем маєтку сім’ї цукрових магнатів Терещенків в 1869 році весь комплекс Андрушівської садиби перетворюється згідно новим віянням моди, що диктують свої закони: палац перебудовується в класичному стилі, а прилеглий ландшафтний парк набуває рис регулярного планування з геометрично правильними клумбами, насадженими прогулянковими алеями з рідкісних порід дерев, фонтанами і статуями на високих постаментах уздовж доріжок.
Ось тільки у радянського режиму, що прийшов до влади після більшовицького перевороту 1917-го на житомирській землі, засобів і бажання на підтримку перлини садово-паркової архітектури в далекому селі а ні коштів, а ні бажання не було. Так що поступово зелена перлина перетворюється на пустку і занепадає, адже природа завжди бере своє.
Лише завдяки розміщенню в стінах палацу навчального закладу, присвоєння Андрушівці категорії міста і отримання офіційного статусу парку в другій половині ХХ століття у бержинсько-терещеського дітища з’явилася маленька надія зберегти хоч якісь риси індивідуальності і не перетвориться на суцільні зарості. Так що нині вона лише віддалено нагадує себе колишнью з накладеними відбитками сучасності в західній частині (1993 – Алея Слави, 2014 – пам’ятник М. Терещенко).
Архітектура
Так парк Бержинських, що колись мав ландшафтний дизайн, за помахом руки Терещенко перетворений на регулярний (пам’ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення), нині являє собою зелене серце містечка на березі Чорної Руди площею 9,38га двох етапів створення (початок XIX і кінець XX століття).
Домінантою його витягнутого зі сходу на захід на півкілометра контуру є палацовий комплекс Терещенко в центрі з круглим фонтаном і клумбою перед центральним входом. Західна ж частина прикрашена пам’ятником Миколі Терещенку та Алеею Слави полеглим у Другій світовій війні.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Житомирська обл., м. Андрушівка, парк Терещенко.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Р18 (Житомир – Попільня – Сквира – Володарка – Ставище), а потім повернути в районі Волиці на Андрушівку. По місту вздовж вул. Житомирській, потім – вул. Вобяна до місцевої зеленої перлини.
Міжміським транспортом з Житомира до станцій Андрушівки, а потім уздовж вулиць Вобяна – Житомирська – Зозулинського до парку.