Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Палац в Андрушівці

Історія

Східний фасад палацу Терещенко в Андрушівці Східний фасад палацу Терещенко

Бідне маленьке занедбане село в самій східній частині Речі Посполитої яких чимало було на українській землі в наслідок постійних бойових дій агресивних сусідів зі сходу, які століттями грабували і розоряли ці землі злобні в своєму безсиллі до творення, ще в 1683 році згідно з актами про стан майна (село Андрусівка було приписано до Котельні) залишалося безлюдним, не дивлячись на закінчення епохи військового збагачення і величезний природний потенціал.

Так вже в другій половині XVIII століття, коли у села зявляються реальні господарі з роду Бержиських, село починає поступово заселятися, чому сприяють турбота нових власників і про духовне благополуччя своїх підопічних (згідно зі збереженими документами від 1787 року ними були підписані візити на землі для утримання парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці площею в 45 десятин).

Західний фасад Андрушівського палацу Західний фасад палацу в Андрушівці

Зростання добробуту (крім великих сільськогосподарських угідь на 1798 рік у Андрушівці діяли три водяних і один кінний млини, шкіряний завод і винокурня) і підвищення соціального статусу Бержинських вимагали матеріального підтвердження, яким в Російській імперії (житомирські землі перейшли в її підданство після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році) в той час вважалася резиденція роду. Саме на другу половину XVIII століття припадає період будівництва палацу.

Як прекрасний дорогоцінний камінь не можна уявити без гідної оправи, так і будь-який палац ніщо без відповідного оформлення, так що на ряду з будівництвом садибного комплексу на початку XIX століття були розпочаті роботи зі спорудження ландшафтного парку.

Центральний вхід палацу Терещенко в Андрушівці Центральний вхід Андрушівського палацу

Підприємницький дух Бержинських дуже тонко реагував на будь-які віяння часу, завдяки чому в 1848 році на березі ставка правої притоки Гуйви – Чорної Руди – навпроти фамільної садиби з’явився перший на Житомирщині цукровий завод, а колись порожнє село в 1859 році отримало статус міста.

Однак, в 1869 році маєток, що століттями облаштовувався поколіннями польських сім’ї землевласників і приносив чималий дохід, було продано цукровому магнату Артемію Яковичу Терещенко (1794 – 1873), який через рік подарував його з усім майном своєму синові Миколі (1819 — 1903). Діяльна натура останнього не тільки вдосконалила наявні спиртове і цукрове виробництва, але й знайшла вихід в модернізації садибного комплексу: палац був перебудований в стилі неоренесансу, ставки почищені, парк перепланували у французькому стилі.

Багатства Андрушівки стали запорукою благополуччя і її жителів. Так новий господар створює лікарню, однокласне (пізніше двокласне) народне училище (з 1871), нову кам’яну будивлю церкви (1879), жіночу церковно-парафіяльну школу (1899)…

Південний фасад андрушівського палацу Терещенко Південний фасад палацу в Андрушівці

Участь онука-спадкоємця Миколи – Михайла Івановича (1886 – 1956) в лютневому перевороті 1917-го і пост міністра в Тимчасовому Уряді після захоплення влади в Петербурзі більшовиками (листопад 1917-го) зробили Терещенко погану послугу: сам Михайло був заарештований, все його майно реквізовано на користь рад, а Андрушівський палац став в різні роки громадянської війни 1917 – 1922 притулком першого Волиньревкома і Першої кінної армії Будьонного.

Після закінчення бойових дій в 1920 році будівлю серця Терещенківської садиби було передано школі, в якій вже через чотири роки навчалося 390 дітей в тому числі 128 дівчаток.

Кар’єрі колишнього палацу в якості андрушівського храму знань і виховання підростаючого покоління не завадила а ні Друга світова, а ні переломні 1990-ті, коли Україна лише вступала на шлях незалежності. В його стінах і зараз звучить завзятий дитячий сміх і веселий голос шкільного дзвінка. Так що пам’ятник архітектури державного значення міцно закріпився в ролі служителя суспільству і приміряти на себе музейні регалії не поспішає.

Архітектура

Андрушівський палац Терещенко Палац Терещенко в Андрушівці

Нині перебудований в стилі французького неоренесансу комплекс будівель садиби Терещенків являє собою асиметричний одно- і двоповерховий витягнутий периметр (загальна довжина 120м) під одним дахом (після надбудови другого поверху над північною частиною), що складається з палацу з вежею в центрі східного фасаду, оранжереї та господарського корпусу.

Палацева будова сама багато прибрана в архітектурному плані є ш-образною будівлею під чотирисхилим дахом з глухим атиковий поясом по периметру оброблений французьким рустом, сандриками прямокутних віконних прорізів, колонними портиками біля центральних входів з балюстрадною огорожею балконів над ними, п’ятигранною триярусною вежею-еркером під шатровим дахом і декоративними фронтонами з вікном мансардного завершення.

Зі збереженого внутрішнього оздоблення варто відзначити біломармурові щаблі сходових прольотів, стельову ліпнину, збережену обробку одного із залів (дзеркальна розбивка стін, розкішний стельовий карниз на кронштейнах, рослинний орнамент над абажуром) при коридорному плануванні з двостороннім розташуванням кімнат.

Бічний вхід палацу Терещенко Бічний вхід Андрушівського палацу

Оранжерея, що знаходиться в центральній ніші палацу, представляє собою одноповерхову будівлю з об’ємними прямокутними чотирма віконними прорізами під односхилим дахом, фасад якої виходить на захід.

Двоповерховий (після модернізації 1975 року) господарський корпус – кілька зміщений на захід щодо основної поздовжньої осі комплексу прямокутник з коридорним плануванням (одностороннє розташування кімнат), декоративними елементами якого є лише візуальне нашарування обсягів, міжярусний карниз і простенькі пілястри.

додаткова інформація

Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Андрушівка, вул. Садова, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Р18 (Житомир – Попільня – Сквира – Володарка – Ставище), а потім повернути в районі Волиці на Андрушівка. По місту: вул. Житомирська – вул. Вобяна до парку, в центрі якого розташований палацовий комплекс.

Міжміським транспортом з Житомира до станцій Андрушівки, а потім уздовж вулиць Вобяна – Житомирська – Зозулинського до зеленого серця міста, в центрі якого розташований палац.