Історія

Незважаючи на проблеми державного масштабу, що почалися у Речі Посполитої в другій половині XVIII століття, життя в далекій від політичних хвилювань житомирській глибинці йшло своєю чергою: в центрі міста на місці розібраної дерев’яної Василівської церкви в 1771 році було розпочато будівництво уніатського храму Преображення Господнього.

Ось тільки при закладці нового храму ніхто й подумати не міг, що вже через два десятиліття такої країни як Річ Посполита взагалі не існуватиме, місто стане частиною російського Ізяславського намісництва (пізніше перейменованої в Волинську губернію), а невеликий (місткість всього двісті чоловік) новозбудований оплот віри в 1796-ому отримає статус православного кафедрального собору.

На тлі цього питання про гідну резиденції єпископства, що вперше виникло на порядку денному з набуттям Житомиром офіційного статусу губернського міста 26 червня 1804 року, аж до 1 жовтня 1840-го, коли адміністративний і єпархіальний центри Волинської губернії були поєднані (до цього головне церковне управління розташовувалося в Острозькому повіті), так і залишалося відкритим.

Вже через три роки з північної столиці Російської імперії був отриманий проект нового головного губернського православного храму, що включав конструкції вже існуючої будови, але самі роботи по його втіленню в життя були розпочаті лише в 1851-ому. І ось коли комплекс був близький до свого завершення, в результаті інженерних прорахунків міцності місцевої цегли-сирцю в одну з ночей 1853 року обрушилася церковна дзвіниця, елементи якої при падінні значно пошкодили храмову будівлю. Останню вирішено біло не відновлювати, а побудувати знову.

Для реалізації нового проекту без включення елементів попередніх конструкцій, але з урахуванням коректувань попередніх помилок складеного світилами вітчизняного містобудування (К.К. Рохау, Е.І. Жибер, В.Г. Шаламов) було вибрано нове місце біля південної стіни первісної будівлі (була розібрана в 1864). Для виконання робіт, які стартували в 1767 році, були залучені досвідчені зодчі з будівництва Ісаакіївського собору в Петербурзі.

Будівництво на кошти державної скарбниці тривало сім років, під час яких роль головної міської святині виконувала споруджена на розі Вільської та Іларіонівської на кошти Миколи Петровича Синельникова (1805 – 1892) в 1858-ому дерев’яна церква Олександра Невського.

Освячення ж Преображенського кафедрального собору Житомира наприкінці літа року 1874 від Різдва Христового супроводжувалося пишними урочистостями. У присутності місцевого генерал-губернатора князя Дондукова-Корсакова, губернатора Грессера і тандему творців Жибера – Шаламова його провів архієпископ Волинський Агафангел (30 серпня – головного престолу на честь Преображення Господнього, на наступний день – правого Олександра Невського, а 1 вересня вікарієм Іустином – лівого в ім’я святого князя Володимира).

При цьому завдяки щедрим пожертвам головний губернський храм став одним з найбагатших в окрузі: дві земельні ділянки загальною площею 3,6 кв.км (одна – дар поручика Осиповського, друга – відшкодування за відчужену під шосе ділянку біля храму), три водяні млини в Соколовій горі та Жерделі, орні землі площею в 90га, а крім того недоторканні капітали в сумі понад чотири тисячі рублів.

На початку ХХ століття під собором, там де в криптах знайшли свій останній земний спокій видатні церковні діячі був облаштований нижній храм на честь святої Анастасії Римлянині, мощі якої в якості подарунку Антіохійського патріарха Ієрофея були привезені в Житомир в 1860-х.

В одну мить жовтневий бунт 1917-го зніс старий світопорядок в Російській імперії, коли нова країна рад оголосила громадською всю приватну власність, а релігію поставила поза законом. Головна міська святиня столиці волинських земель була закрита, всі її головні священнослужителі розстріляні, а храмове будівля, яке довгий час перебувала під загрозою знищення, пристосована під склади.

На нетривалий період німецької окупації (1941 – 1943) Преображенський кафедральний знову відновив свою діяльність хоча і з нечисленним набором предметів культу, які укрилися від ока блюзнірського атеїзму, адже за два десятиліття в руках більшовиків з його стін зникло все саме більш-менш цінне, а нижні крипти були спаплюжені і теж розграбовані.

Весь радянський період в долі колишнього оплоту віри мало що змінювалося, не дивлячись на офіційний статус пам’ятника архітектури. Просвітлення прийшло в ці стіни лише з набуття Україною незалежності в 1991-му, коли собор був повернутий православній громаді Житомира, і вона почала крапля за краплею повертати його до життя. Так що нині Свято-Пріображенскій знову головний оплот православ’я на житомирській землі, а мощі святих отців знайдені і перезахороненні в 1993-ому.

Архітектура

Хрестоподібна (55м х 50м) в плані цегляна потинькована храмова будівля висотою в п’ятдесят метрів в неоруському стилі являє собою поступово наростаюче до п’ятиглавого центру нашарування обсягів зі стрілою чотириярусної дзвіниці над притвором.

Витонченний декор зовнішніх фасадів собору Преображення Господнього складають крім гармонійно врівноважених прямокутних обсягів середні і кутові виступи з пілястрами, декоративна аркатура, широкий фриз з геометрично-рослинною обробкою, профільований лобовій карниз, щипцеві оформлення шатрового завершення куполів і дзвіниці, здвоєні арки віконних прорізів, спарені колони, п’ять глав на високих світлових барабанах і декоративні трикутні фронтони пов’язані в єдину гармонійну картину, яка створює велично-вдуховленний силует.

Використані для внутрішнього оформлення тринавного оплоту православної віри гранітні колони і плити лабрадориту, використані для оздоблення карнизів, пасків і плінтусів, з житомирських сіл Крошня, Тригір’я, Горошки не нарочито підкреслюють все багатство місцевої природи, а архітектурні елементи оздоблення лише підкреслюють всю красу розпису XIX століття.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Житомир, пл. Перемоги, 14.

Посилання

• Етимологія. Радник проти миру

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Е40 (Городок – Броди – Рівне – Бориспіль – Полтава – Харків – Слов’янськ – Луганськ) або М21 (Житомир – Бердичів – Вінниця – Жмеринка – Могилів-Подільський), які через місто проходять по пр. Перемоги, де розташований головний православний храм Житомира.

Міським транспортом від житомирських вокзалів в центр міста (зупинка площа Перемоги), де знаходиться Преображенський собор.