Історія

Колись давно, коли на західному передмісті Львова в 1614 році оселилися перші сестри ордена кармеліток взутих, ніхто й подумати не міг, що через століття там де текла Полтва з’явиться галасливий проспект, а сам монастир опиниться в самому центрі багатотисячного міста і в його стінах буде звучати не голос ревною молитви, але шелест сторінок, що зберігають всю мудрість предків.

Так львівська обитель конвентуалок, яка з роками набувала все більшої популярності і в наслідок цього – підвищеної уваги з боку сильних світу цього, досягла свого розквіту в першій половині XVIII, що дозволило замовити роботи по перебудові костелу кляштора святої Агнешки відомому архітектору свого часу Бернарду Меретину ( – 1759). Цей проект був успішно втілений в життя у 1744 – 1745 роках.

Ось тільки церковна реформа імператора Священної Римської імперії Йосифа II (1741 – 1790) залишила кармеліток взутих без даху над головою, коли їх монастир офіційно був закритий в 1782-му, служби в храмі припинені, послушниці покинули міські стіни, а порожні будівлі віддані в розпорядження військового відомства.

Не знайшовши кращого застосування, в 1789 році армійське керівництво вирішило розмістити в корпусах обителі хлібопекарню для постачання борошняного провіанту розквартированому у Львові гарнізону габсбурзької корони, що і стала причиною грандіозної пожежі в 1804-го, яка спопелила будівлю дотла.

Наслідки цієї події були настільки сумні, а передбачувані витрати відновлювальних робіт настільки значні, що покупець на колишній монастирський комплекс конвентуалок знайшовся лише через вісім років. Ним став граф Юзеф Максиміліан (1748 – 1826) з польського дворянського роду Оссолінських.

Відомий своєю фанатичною відданістю справі колекціонування наукової літератури, праць і історичних раритетів меценат вирішив пристосувати новопридбану будівлю під потреби своєї колекції, попередньо замовивши її перебудову віденському архітекторові Петру Нобіле (1774 – 1854).

Після закінчення частково виконаних робіт (1817) тут відчинила свої двері бібліотека Оссолінських, яку через шість років доповнила музейна колекція Генріха Любомирського (1777 – 1850). Так що відреставрованих приміщень для значно збільшеного зібрання катастрофічно не вистачало.

Тому в 1827 році була зроблена нова реконструкція будівлі колишнього монастиря кармеліток взутих під керівництвом інженера Юзефа Захаріаша Бема (1794 – 1850), який значно переробив проект Нобіле і довірив проведення робіт Ф. Бауманну і З. Зальцману. Так що нині існуюча будівля, що офіційно отримало назву Національного закладу ім. Оссолінських (скорочено Оссолінеум) – плід їхніх спільних зусиль.

На початку ХХ століття фонди сховища Оссолінських налічували біля двохсот тисяч примірників друкованих видань, більше п’яти тисяч рукописів, чотири сотні автографів і дві тисячі пергаментів. В розділену на два зала (культурно-історичний, картинна галерея) музейну експозицію Любомирських, котра містилася в лівому крилі будівлі, входили твори Баччіярелі, Матейко, Машковського, Рачинського, Тічіяна.

Офіційно ж відлік часу свого існування Львівська національна бібліотека ім. Стефаника веде з 1939 року, коли країна рад, що захопила Галичину на початку Другої світової, на базі фондів Оссолінеуму і ще 89 приватних і громадських колекцій (в тому числі Наукового товариства ім. Шевченка, Народного дому, «Просвіти», «Ставропігії») організувала величезний музейно-бібліотечний фонд в підпорядкуванні Академії наук УРСР.

Під час німецької окупації 1941 – 1944 років стараннями Мечислава Гембаровича (1893 – 1984) на базі українського сховища раритетів (вірніше тих його експонатів які не були вивезені до Кракова) спільно з книжковою колекцією Баворовських була створена Державна бібліотека Львова.

Сумні підсумки війни не забарилися позначитися на долі Львівської національної бібліотеки: 30% колекції домаглася в якості репарації собі Польська національна республіка (більше двохсот сімнадцяти тисяч експонатів), десять тисяч томів забрала в своє розпорядження Бібліотека Академії наук СРСР в Москві, частина співробітників переїхала до Польщі…

Давно не реставрована будівля колишнього монастиря ж так і загинула б, якби не меценати з родини Тетяни та Володимира Антоновичів, стараннями яких в радянський період її повернули до життя, щоб в 1971-му на короні комплексу з’явився головний діамант – пам’ятник видатному українському письменнику Василю Івановичу Стефанику (1871 – 1936) (скульптор В. Сколоздра, архітектор М. Вендзилович), на честь якого книгосховище і отримало своє ім’я.

Так що в нинішні часи незалежної України Національна бібліотека, яка відкрила для широкої публіки те, що за радянської влади десятиліттями припадало пилом під сімома замками, процвітає в статусі пам’ятки державного значення з безцінним примножуваним рік від року вмістом за потужними стінами.

Архітектура

Складної конфігурації в плані двоповерхову цегляну потиньковану перебудовану в класичному стилі будівлю Осссолінеума врівноважено в естетичному плані, виняток становить лише прибудована до північно-західного крила будівля костьолу святої Агнешки з великим купольним завершенням.

Декор зовнішніх витриманих в строгому стилі фасадів Львівської національної бібліотеки складають ризаліт з відкритою арковою галереєю порталу центрального входу прикрашений напівколонами коринфського ордера, масивний трикутний фронтон в обрамленні складнопрофільних фільонок, широкий фриз в обрамленні раскрепованних карнизів, кронштейни підпокрівельного простору, французький руст фасадів бічних крил, прямокутний сандрики на кронштейнах віконних прорізів першого поверху, що малюють гармонійну картину масштабного комплексу.

Пам’ятки

З невеликих родзинок колишньої обителі варто відзначити храм святої Агнешки Римської, який замикає північно-західне крило бібліотечної будівлі, пам’ятник В.С. Стефанику перед центральним входом, а так само пам’ятну табличку на фасаді південно-східного крила на честь Руської трійці (Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич, Яків Головацький), які видали перший український альманах Русалка Дністрова.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Василя Стефаника, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). Далі до центру міста (пл. Адама Міцкевича), звідки в західному напрямку по пр. Шевченка – вул. Чайковського до перетину з вул. Стефаника (одностороння), де знаходиться Львівська національна бібліотека.

Міжміським транспортом до залізничного вокзалу Львова, а потім міським – в центр до пл. Адама Міцкевича. Далі пішки по вул. Коперника до вул. Стефаника, на початку якої знаходиться будівля Оссолінеуму.