Історія
Його історія – це квінтесенція життя в окремо взятій сім’ї з її найсвітлішими днями радості і чорними годинами трагедій, з яких особистість виходить або сильніше і мудріше, або ламається під натиском обставин, щоб назавжди перестати бути людиною. Палац в Турчинівці став останнім даром батька дочки, які так і не впізнали один одного.
Перший крок на входження в аннали історії села десь на периферії житомирської землі було зроблено з придбанням його в другій половині ХIХ століття представником найзаможнішої сім’ї українських магнатів-цукрозаводчиків Федором Артемійовича Терещенко (1832 – 1894), під керівництвом якого тут не тільки будується нова будівля церкви Олександра Невського, а й створюється в 1886 році церковно-парафіяльна школа.
Схиляюча до млості і відпочинку мальовнича місцевість Турчинівці на березі річки немов була створена для заміської резиденції, а близькість до власних комерційних підприємств робило її неоціненною в очах власника, так що маєтку судилася доля приданого наймолодшої доньки Федора і Надії Володимирівни Хлопової – Наталії (1890 – 1987).
І хоча батько помер, коли дівчинці було всього чотири рочки, згідно з його волею в 1899-ому тут було розпочато будівництво садибного палацу з флігелем, яке тривало два роки, щоб в житомирській архітектурної короні з’явилася ще одна самобутня перлина в ренесансному стилі.
Так що двадцятирічна молода Наталя та її чоловік предводитель Ізяславського (з 1911-го Бердичівського) дворянства Сергій Сергійович Уваров (1885 – 1932) отримали після весілля прекрасний зразок заміського палацового зодчества в сорока п’яти верстах від Житомира. Будучи діяльною особою нова господиня в найкоротший термін надала маєтку, що чекав її десятиліття, невистачаючого лиску з срібноголосим водограєм, вистеленими дубовими дошками ставком, пейзажним парком і яскравими клумбами.
Але віддаленість резиденції Уварових від київського столичного вищого світу, де звик обертатися Сергій Сергійович, та й благодійні починання його дружини не могли отримати в глибинці гідного розмаху (Наталія створила, утримувала і сама виконувала акушерські функції в безкоштовному київському пологовому будинку на Виноградній нині Академіка Богомольця), призвела до того що в Турчинівці господарі бували лише зрідка. Прекрасний палац стояв порожнім.
Проблеми особистого характеру змусили подружжя після семи років шлюбу і народження двох дітей йти нарізно по життю, а лютнева революція 1917-го фізично розвела їх долі: Сергій Сергійович разом з дітьми емігрував до Парижа, а Наталя Федірівна сховалася від безумства світу там, куди кликало її серце – в маєток на березі ставу під Житомиром. Тут вона оселилася на самоті, розпустивши всю прислугу і лише зрідка навідуючись до волаючих до її медичної допомоги.
З’їхавщі з глузду в пошуках наживи представники червоного терору дісталися незайманої ще Турчинівки взимку 1918-го. Графиня Уварова слідом за чоловіком і дітьми залишивши все своє майно втекла на захід, щоб вже ніколи не повернутися до рідної домівки і України.
Після остаточного встановлення радянської диктатури в 1920-х грунтовно розграбований Уварівський палац пристосували під потреби освіти, розмістивши в його стінах спеціалізовану сільськогосподарську школу для реанімації паралізованого після експропріації та знищення господарсько-економічних зв’язків села.
Серед жаху, вибухів, крові і сліз страшних років спровокованої радами Другої світової війни маленькій житомирській перлині вдалося дивом вціліти, щоб в голодні повоєнні стати притулком сільськогосподарського технікуму, який в 1985-му змінить вивіску на профтехучилище №30 і продовжує перебувати тут і донині.
Хоча зараз і старий парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, і палац – пам’ятка архітектури державного значення служать лише далеким нагадуванням того колишнього пишного багатства і розкоші, якими славилися всі творіння родини Терещенків.
Архітектура
Комплекс Турчинівської садиби Уварових, що розкинувся серед мальовничого займаючого площу в одинадцять гектар оточеного по периметру металевою огорожею парку з мальовничим ставом в південній частині, дно якого при спорудженні було суцільно вистелено дубовими дошками, представляє всього дві будівлі: безпосередньо палац і розташований паралельно нього із заходу господарський корпус з більш пізньою прямокутною прибудовою радянського періоду.
Добре збережена двоповерхова будівля палацу являє собою прямокутник (24м х 18м) з теракотової цегли фланкований круглою баштою під шпилем з південного сходу, еркером під шатровим завершенням з північно-східного кута з орієнтацією по сторонах світу та центральним входом зі сходу.
Його центральний і західний фасади прикрашені слабко вираженими ризалітами, які колись доповнювала нині закладена вбудована веранда. При цьому основою декоративних елементів служить майстерна цегляна кладка (складнопрофільна аркатура, лиштви, кронштейни, карнизи, коробові арки, бровки, замкові камені, «троянда» трикутнику щипца) з невеликими доповненнями у вигляді ліпних елементів (герб Уварових, рослинний орнамент підвіконних фільонок, кронштейни балкона, акант напівкруглих ніш та маскарон еркера).
Оздоблення цегляного асиметричного двоповерхового господарчого корпуса з круглою баштою в південній частині вторить оформленню основної будівлі з тією лише різницею, що остання має повноцінний третій ярус з арковими віконними прорізами.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., с. Турчинівка, вул. Житомирська, 6.
Посилання
- Легенди. Мить між минулим та майбутнім
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Т2309 (Бердичів – Чуднів – Полонне – Шепетівка), з якої повернути на Турчинівку, а потім по вул. Житомирській до трипросвітової брами садиби Уварових.
Міжміським транспортом з Житомира до Бердичева, а потім приміським до Турчинівки (палац Терещенко-Уварових знаходиться від траси в 10 хвилинах ходьби вздовж головної вулиці села).