Історія

Самотньому острову серед драговини і кристалевих вод бурхливої річки Стир і її старого русла Глушець в серці волинської землі самими небесами судилося стати оплотом для тих, хто тут народився і виріс. Так археологічні дані свідчать, що вже в VII – VIII століттях на острові з’явилося перше слов’янське поселення, яке в 1085 році мало обнесений дерев’яним палісадом складної конструкції дитинець, а через століття із зовнішнього боку з’явився і земляний вал, на який було також покладено функцію дренажу.

Твердиня була настільки добре захищена, що навіть після шеститижневої облоги войовничо налаштовані війська Юрія Долгорукого в 1150-му не змогли взяти Лучеськ (стара назва Луцька). Це стало причиною остаточного закріплення її статусу в якості другої після Володимира княжої резиденції Волині та будівництва під захистом її стін при Ярославі Ізяславичі (1132 – 1180) першого православного храму на честь Іоанна Богослова.

У 1259 році замок, не витримавши облоги Батиєва війська, був розібраний вщент і на кілька десятиліть завмер в очікуванні години свого визволення, яке прийшло разом з ослабленням Орди.

Внаслідок династичного шлюбу від 1331 року між сином князя Литви Любартом (1300 – 1384) і дочкою Ганною ( – 1386) співправителя Галицько-Волинського князівства Луцьк номінально стає центром волинських земель, а після вступу молодшого сина Гедиміна в права спадкування в 1340-му – і офіційним.

Сходження Любарта-Дмитра на престол стало для міста на березі Стиру справжнім подарунком долі: починаючи з 1340-го починається реконструкція старих дерев’яних споруд, в середині XVI століття закладаються нові кам’яні укріплення з-за постійної боротьби з Польським королівством та татаро-монголами, а в 1366 році після втрати Володимира воно набуває офіційного статусу столиці. В епоху його правління волинська земля переживає небувалий підйом соціального єднання та процвітання.

Масштабні роботи по зміцненню луцького замку, які включали так само спорудження дерев’яних укріплень навколо Окольного міста, поглиблення рову по зовнішньому периметру і створення цілої мережі земляних валів, закінчувалися вже за часів Вітовта (1350-1430), який внаслідок проблем родового успадкування роду Гедиміновичів отримав його в 1387 рік (п’ять років по тому «на вічно») після підписання Кревської унії.

Гідний продовжувач починань Любарта новий господар не тільки підсилює обороноздатність міста, а й значно підвищує його економічний потенціал завдяки національно-релігійної толерантності (житлові квартали українців, поляків, євреїв, караїмів, вірмен), вигідному розташуванню на перетині торгових шляхів і сприятливому фінансовому клімату, показником чого служать будівництво всередині фортеці костелу Святої Трійці (1425) і проведення в стінах розкішного княжого палацу 13-тижневого європейського з’їзду монархів, що почався 6 січня 1429 року.

В середньовіччі розташоване на стику політико-економічних інтересів чотирьох держав (Польща, Литва, Угорщина, Московія) серце луцьких земель, перебуваючи в епіцентрі постійних воєн, з кожним роком ставало все сильніше, не дивлячись на підданство кожного його нового господаря, чому немало сприяла постійна турецько-татарская загроза (в 1500 і 1502 році дерев’яний Окольний замок було абсолютно зруйновано).

Після повторного отримання Магдебурзького права в 1497-ому, з яким Луцьк отримує крім фінансових і юридичних привілеїв право на незалежне від волі власника замку самовизначення. Місто стає справжнім економічним центром Західної Європи, хоча для самої фортеці це стало справжнім ударом, адже обслуговування всього оборонного периметра цілком лягло на плечі вісьмох приписаних до неї сіл, що знизило її обороноздатність поряд з втратою прикордонного положення і вдосконаленням наступальної зброї.

Козацькі повстання Северина Наливайка (1595) і Богдана Хмельницького (1648 – 1657) змусили адміністративну владу Речі Посполитої згадати про захистні споруди на своїх східних околицях, так що до кінця XVII століття військовий потенціал луцького замку було не тільки відновлено, але і посилено за рахунок добудови на один ярус Стирової та В’їзної веж та реставрації північно-західної ділянки стіни, зміцненої додатковим рядом бійниць. До того ж готичний палац Любарта був перебудований в ренесансному стилі в 1552 році.

Однак уже в наступному XVIII столітті з встановленням періоду відносного затишшя інтерес (як наслідок і фінансування) до оборонних споруд падає; укріплення поступово старіють, чому немало сприяють природні катаклізми і пожежі, остання з яких в 1781 році проковтнула половину старого міста, а замок перетворила на суцільну руїну.

Лише завдяки старості Юзему Чарторийського (1740 – 1810), який виділив фінансування, вдалося зберегти луцьку перлину сереньовічного зодчества в кінці XVIII століття: модернізована В’їзна вежа, на місці зруйнованого палацу з’являється одноповерховий будинок судової канцелярії (шляхетський будинок), посилені контрфорси, відновлені дерев’яні конструкції.

Так Московія, що анексувати Волинь після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році, визнала замок Любарта цілком придатним для зберігання повітової скарбниці, а пізніше перенесла сюди канцелярію і пожежну міську служби, але при цьому дозволивши розбір кріпосних стін на будматеріали після пожежі 1845 року і узаконивши варварство «монаршим повелінням» від 1863 року.

Але побудована на совість фортеця, котра витримала незліченну кількість атак на своєму віку, не збиралася здаватися на милість черговим тимчасовим правителям – периметр виявився настільки міцним, що варварам за рік вдалося розібрати лише невелику ділянку стіни біля в’їзного вежі, та й то не до рівня землі. Так що проведена в наступному 1864-ому ревізія виявила дуже хороший стан твердині з рекомендацією зберегти її в якості історичного об’єкту.

Так що друга половина XIX століття проходить під прапором народження нової зірки пам’ятника української архітектури, коли на пленер за участю Луцького замку з’їжджаються майстри пензля і письменники в пошуках натхнення з усіх куточків Європи. Повіривши в цінність отриманої перлини, навіть російська влада виділила в кінці 1880-х на її ремонт 623 карбованця, яких вистачило лише на модернізацію В’їзної вежі та відновлення розібраної ділянки стіни.

Позбавлена уваги твердиня поступово занепадала, втративши до Першої світової сходи з ділянкою оборонного периметра поруч з в’їздом.

Відновлене польське підданство в міжвоєнний період ХХ століття подарувало надію на воскресіння вмираючій волинській перлині – в ході масштабних початих в 1921-ому реставраційно-консерваційних робіт були зміцнені і частково відновлені всі три її вежі та стіни, за підсумком чого на княжому подвір’ї було відкрито краєзнавчий музей .

Замок Любарта, який опинився після Другої світової з радянським паспортів, вже в 1965-ому влада визнала архітектурною пам’яткою, провівши протягом десятиліття масштабний комплекс реставраційних робіт, щоб на його базі в 1985 році відкрити Державний історико-культурний заповідник «Старий Луцьк».

В незалежній Україні твердиня стала одним з найяскравіших діамантів у короні пам’яток оборонного зодчества, завоювавши разом зі своїми музеями дзвонів у Владичій вежі та книги в палаці єпископа в 2011 році першу сходинку в рейтингу «Сім чудес України», що чимало посприяло її популяризації та інтересу, вираженого в грошовому еквіваленті з боку державних органів.

Архітектура

Фортеця в петлі Стиру на невисокому пагорбі, що наближається в своєму периметры до трикутника (120м х 80м х 70м), являє собою складену з червоної цегли оборонну споруду в ренесансному стилі (спочатку романо-готичному) з трьома квадратними вежами по кутах між високих (10 – 12 м) стін до трьох метрів завтовшки, які оперізують кілька рядів бійниць та дерев’яних настилів, і спорудами різних періодів будівництва на території.

В’їздна (Любартова) вежа (середина XIII) (бік 11,5 м, висота 30м) в західному куті замку з зовнішньої сторони облицьована цеглою, з внутрішньою – забутована вапняком на вапняно-піщаному розчині раніше мала три яруси з хрестовими нервюрними склепіннями та зубці-мерлони; пізніше було надбудовано ще два – з плоскими настилами на дерев’яних балках і зубцями по верхньому контуру. Раніше вона повідомлялася з галереями стін нині втраченими гвинтовими сходами, а декором її служать стрілчаста готична проїзна арка із раскрепованим профілем фігурної кладки, ренесансні ніші, що ніші втратили свої пісковикові лиштви, та відновлений аттик зі зубчастим завершенням.

Стирова (Свідвігайлова) башта (XIII – XIV) (бік 9м, висота 28м) в південно-східному кутку комплексу в XV столітті отримала ще один — четвертий – ярус (перший з кам’яними склепінчастими перекриттями, інші – плоскими дерев’яними), що виріс на зубцях-мерлонах з поясом бійниць. Її архітектурний вигляд з білокамінним порталом при реконструкції палацу 1552 року доповнили кам’яні тесані віконні лиштви та аттиковий пояс з зубцями.

Владича вежа (кінець XIII) (бік 7,5, висота 16м) в північній частині замку також під час пізнішої перебудови отримала четвертий ярус з глухою аркадою, зубцями-мерлонами та поясом квадратних ніш. Вона єдина має шатрове завершення з флюгером.

Єпископський палац (початок XIX століття) поряд з Владичою вежею є типовим представником класичного стилю архітектури: двоповерховий прямокутний обсяг, чотириколонний портик тосканського ордера, двосторонні однопрогонові сходові марші центрального входу, масивний профільований карниз, прямокутні віконні прорізи, двосхила покрівля (раніше гонтова).

Шляхетський будинок (1789) побудований на місці палацу Любарта біля В’їзної вежі – кам’яна одноповерхова будівля прибудована до південної стіни оборонного периметру, частина якої розібрали через нестачу світла, зі склепінчастим перекриттями під двосхилою із заломом гонтовою покрівлею.

Пам’ятки

У центрі замкового комплексу ведуться розкопки і дослідження руїн церкви Іоанна Богослова, а так само на території розташовані колодязь з кришталево чистою джерельною водою (північно-західна стіна), виставка під відкритим небом катапульт біля східної стіни, залишки фундаменту княжого замку поруч в’їзної брами і коване панно «Корона» в ніші південної оборонної ділянки.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кафедральна, 1а.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). Луцьком в Старе місто по вулицях Глушець / Ковельської – Данила Галицького – Кафедральній до замку Любарта.

Громадським транспортом до луцьких вокзалів, а потім – в стару частину міста до зупинки «вул. Данила Галицького», звідки до початку Кафедральній, де під №1 значиться стародавня фортеця.