Дитя народжене поза шлюбом, в жилах якого тече горда і могутня кров польського короля Сигізмунда I Старого, за законами всесвіту не могло пройти свій життєвий шлях в тіні безвісти і пересічності, адже кров – не водиця і голос предків завжди рано чи пізно завжди дається взнаки.
Виховання в розкоші і тиранії двору королеви Бони Сфорца, яка не мала причин до теплих почуттів у відношенні своєї неофіційної пасербиці… и при першій нагоді норовлива Беата Косцелецька спокушена молодістю і багатством одного з придворних аристократів на ім’я Ілля Костянтинович Острозький 3 лютого 1639 року вінчається з ним в Краківському замку, щоб стати володаркою величезних володінь в східній частині Речі Посполитої.
Після основної церемонії з існуючою тоді середньовічною традицією відбувся лицарський турнір між молодим і королевичем Сигізмундом Августом, в ході якого Ілля при падінні з коня отримав серйозні внутрішні ушкодження, від яких надалі так і не відправився. А пишне святкування розпочате в неофіційній столиці Польського королівства молодята, не дивлячись на недуги, згідно народного переказу вирішили продовжити в рідних пенатах на волинській землі в розкішному Дубенському замку.
Розплановане на тиждень вперед свято було в самому розпалі: дорогезне вино лилося рікою, так що навіть птахи над містом хмеліли на льоту, гості всіх звань і станів у нестримній веселощі схрестили за бенкетним столом свої чарки во славу молодого подружжя, коли раптово зі сходу почала насуватися темна хмара – то незліченні татарські загони зголоднілі за багатою здобиччю знову чорної зграєю летіли на Волинь. Приваблені запахом великих грошей вони, як бувало вже не раз, знову звернули копита своїх коней до остозького Дубно.
Весь схід до горизонту став білим як сніг від наметів облогового табору татарви. Сум’яття оволоділи гостями і там де тільки-но звучали веселий сміх і бадьорі заздоровні тости, повіяло крижаним холодом страху. Та тільки Беата була не з боязких і не збиралася дозволити зіпсувати своє свято – піднявшись на самий краєчок північного бастіону і вклавши весь свій гнів в постріл, вона послала запалену стрілу в найбільший намет бусурманського стану.
Біле полотно вмить звернулося на чорний попіл, а разом з ним і ватажок татарського війська. У паніці відступило обезголовлене військо, залишивши непокірний Дубно без єдиного пострілу, а свято наступного дня продовжилося з подвоєною силою, бо приводів стало вже два і героїнею кожного з них була прекрасна Беата.
Правда це чи ні – тепер вже й не скажеш, але з тих пір міський поголос в пам’ять про ту знаменну подію ось уже чотириста років наполегливо називає і буде називати, поки стоять кам’яні стіни замку Острозьких, дозорну вежу північного бастіону на місці, звідки був зроблений той фатальний постріл, Беатою.