Історія

Ще в далекі домонгольські часи в петлі річки Ікви, що і нині зрошує своїми водами підніжжя Кременецьких гір, серед багнистих боліт лісу жевріло вогнище людської цивілізації – вже в 1100 році Дубно як місто фігурує у зв’язку з переділом земель Київської Русі після «увіткнутого ножа» у середу князів Давидом Ігоровичем (1055 – 1112).

Другий раз в древніх манускриптах воно згадується через три десятиліття (1149 рік) як місце зустрічі військ бунтівного князя Юрія Володимировича (1090 – 1157), його сина Андрія (1110 – 1174) і половців в зазіханнях на великокняжий престол київського князя Ізяслава Мстиславича (1097 — 1154). На той момент часу місто вже являло собою укріплене палісадом городище – прародителя майбутнього замку.

Хоча ані наявні дерев’яні захисні укріплення, ні густі хащі дубового бору, ні грузькі болота не врятували Дубно в 1240-му від розорення Батиєвими ордами під час руйнівного Західного походу, який спустошив всі землі Київської Русі, на довгі десятиліття перевівши їх на васальне положення. Перлина ж на Ікві була зведена рангом до села Острозької волості в якості якого вона, переживши у 1340 році захоплення Волині Литовським князівством, животіла ще півтора століття.

Повернення колишнього високого статусу центру дубенських земель безпосередньо пов’язане з жалуваною грамотою від 4 листопада 1386 року на місто Острог з округом (до якого входило і Дубно) великого князя литовського Ягайло (1362 – 1434) Федору Острозькому (1360 – 1446). Саме з приходом нових власників заштатне селище поступово почало перетворюватися будівництвом на місці давньоруського палісаду невеликої дерев’яної твердині в оточенні земляних валів та дозорних башт.

Вони-то і стали основою майбутнього замку, який почав будувати в 1492-му Костянтин Іванович Острозький (1460 – 1530), щоб виклопотати у великого князя литовського Олександра (1461 – 1506) 9-го червня шістьма роками пізніше для містечка в закруті Ікви статус міста з магдебурзьким правом, щотижневими базарами та ярмарком на свято Преображення Господнього. Потім буде вдосконалення лінії міських фортифікаційних споруд, першими з числа яких на рубежі XV – XVI століть з’явиться Луцька брама.

Одягнений в кам’яні обладунки замок Острозьких у Дубні між двох рукавів річки, що складався з надбрамної вежі в західній частині, приземкуватого двоповерхового палацу – в південній, залишеного з колишніх часів земляного валу та глибокого водного рову, який перетворював цю частину суші в острів, придбав славу самої неприступної фортеці Волині.

Це високе народне звання твердиня неодноразово підтверджувала на своєму віку. Чого вартий лише дубль 1577 року, коли татарські загони підступали до її стін і обидва рази були відбиті, хоча в помсту під час відступу ворожі загони спалили двісті сіл Острозьких.

Свій останній штрих як оборонної споруди замок отримав на початку XVII століття з рук останнього представника роду Острозьких по чоловічій лінії Януша Васильовича (1554 – 1620), коли під час ініційованої ним реконструкції з’явилися два (північний і південний) бастіони з куртиною між ними, брукованої канал водного рову і цілим рядом підземних і наземних фортифікаційних споруд.

Тоді ж лінію міських оборонних споруд доповнили нові будови бернардинського (біля Луцької брами) та кармелітського (на північній частині плато) монастирів.

Під час козацько-польської війни, що тривала з 1648 по 1657 рік і закінчилася зі смертю Богдана Хмельницького (1695 — 1657), Дубно як перехідний прапор переможця декілька разів змінював своїх господарів: у 1648 в місто увійшли загони Максима Кривоноса, потім їх потіснили королівські війська, в 1651-му раптовим ударом козаки знову звернули поляків накивати п’ятами, проте 19 червня берега Ікви повернулися в підданство Річи Посполитої.

Після офіційного вступу східноєвропейської федерації в війну на боці Північного союзу (Нарвський договір від 30 червня 1704 року) волинські землі були втягнуті в чергове криваве протистояння: в 1705-му тут квартирували шеститисячні козацькі загони Івана Мазепи (1639 – 1709), через рік влітку місто зайняли шведські війська Карла XII (1682 – 1718), але відступили без бою перед загрозою російського корпусу Меньшикова, щоб в 1707 році замок в Дубно відвідав цар Петро I (1672 – 1 725).

І хоча на момент передачі фортеці Янушем Сангушко (1712 – 1775) князю Станіславу Любомирському (1722 – 1783) відповідно до транзакції дарування Дубенського ключа від 7 грудня 1753 року військово-стратегічне значення її вже було втрачено, проте окремо в цьому документі обговорювалися зобов’язання нового власника утримувати 270 осіб для військових потреб твердині.

А через двадцять років місто під хазяйським керівництвом Любомирських стало центром торгівлі Речі Посполитої, яка вже почала розвалюватися на частини – знамениті львівські контракти після окупації Галичини габсбурзької короною в 1772-ому було перенесено на береги Ікви, що принесло Дубно європейську популярність і величезні бариші, адже сюди на дзвін золотих монет та блиск престижу стікалися нечувано багаті торговці, витончені аристократи і просто любителі купатися в променях слави можновладців обивателі з усіх куточків Старого Світу.

З причини мільйонних угод і високого чину гостей в 1780-х Любомирські зробили масштабну реконструкцію замкового комплексу, головними архітекторами якої виступали спочатку мальтієць Генрик Іттака, а потім італієць Доменіко Мерліні. Під їх керівництвом весь комплекс перетворився на розкішну магнатську резиденцію в стилі ренесансу з новим розкішним двоповерховим палацом в північній частині.

Не дивлячись на анексію частини західноукраїнських земель східної імперією двоголового орла, Дубно практично ще століття знаходиться в частому володінні, виконуючи свою світську роль, хоча вона і значно зменшилася з перенесенням контрактів до Київа, поки в кінці XIX століття княгиня Єлизавета Борятинська не продасть замок військовому відомству під казначейські потреби.

ХХ століття стає для твердині на березі Ікви справжнім випробуванням в боротьбі за виживання: спочатку тяготи російського військового підданого, потім Перша світова війна, артилерійські удари якої не помилувала давньої архітектурної перлини, легкий перепочинок під польським прапором, коли вона частково була відновлена, і Друга світова з її бойовими діями і блюзнірськими радами на десятиліття в кінці (при комунізмі тут теж квартирували військові).

Сонце Української незалежності 1991-го і статус пам’ятника архітектури в веденні Дубенського державного історико-культурного заповідника нарешті звели замок з двома його палацами в належний йому ранг державного надбання, який незабаром обернувся тривалою реставрацією втраченого за століття військового правління величі з організацією безлічі виставок та наукових семінарів, тим більше, що пов’язана із зовнішнім світом лише за допомогою моста, ця частка минулого якомога більше підходить для належного сприйняття повісті давно минулих днів.

Архітектура

Розташована на мисі в закруті річки Ікви Дубенська твердиня згідно плану реконструкції XVII століття (під час якої придбала свій нинішній вигляд) повинна була являти собою правильний трикутник з бастіонами по кутах, але в остаточному варіанті залишився лише горнверк з мощеним тесаним камінням каналом обхідного рову.

Горнверк включає в себе 160-метрову куртину, в середній частині якої влаштовано надбрамний, з’єднуючий замок з великою землею мостом корпус в ренесансному стилі (складається з одноповерхової будівлі червоної цегли з гербом роду Острозьких та рустованим порталом аркового в’їзду і потинькованної триповерхової будівлі з боку внутрішнього двору), а також складені їх пісковику напівбастионів з довгими фасами поставленими під 60ºС, двох’ярусним дозорними круглими в плані башточками та трьома наскрізними проходами (до річки, в рів, на територію замку) на кожному з них.

Палац Острозьких в південній частині комплексу являє собою приземкувату двоповерхову споруду неправильного чотирикутного планування з глибокими підвалами під напівциркульними склепіннями, перший поверх якого прикритий земляним насипом. Будівля архітектурно сувора, позбавлена будь-яких архітектурних надмірностей (не рахуючи міжярусного і лобового карнизів, чотирисхилої конструкції покрівлі та простих наличників прямокутних вікон першого поверху), що повністю відповідає канонам середньовічного оборонного зодчества.

Палац Любомирських прикрашений витонченою терасою з панорамним видом на долину Ікви знаходиться в північній частині комплексу. Судячи з архітектури двоповерховий прямокутний в плані (70м х 21м) будинок споруджено на фундаменті більш раннього будови, цокольний поверх якої він увібрав в себе. Його напільний бік прикрашено контрфорсами, а центральний фасад прорізаний двома різними по висоті рядами прямокутних вікон, які складають (окрім мансардної покрівлі) його єдину архітектурну прикрасу. З раніше існуючої пишною внутрішньої обробки, головним надбанням якої виступав круглий двосвітловий колонний бальний зал, збереглися лише ліпні герби Острозьких та Любомирських в холі та витончений барельєфний фриз з танцюючих німф та гірлянд.

Одноповерхова будівля на високому цоколе, що розташована в південно-західній частині комплексу поруч з палацом Острозьких, є невеликим червоноцегляні прямокутником під двосхилим дахом з чотирма контрфорсами з боків, двома арковими входами, круглими віконцями по центральному фасаду та потужними лопатками з пісковика.

Потопаюча в квітах і зелені саду дворова територія Дубенського замка в три гектари крім вищеназваних архітектурних шедеврів має кілька своїх родзинок як-то: гарматний майданчик в східній частині, входи в підземні тунелі під башточками бастіонів, амбразури в товщі муру, фонтан, куточок українського села під відкритим небом і парк замкових мініатюр.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Рівненська обл, м. Дубно. вул. Замкова, 7а.

Посилання

• Легенди. Амазонка волинських просторів

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (М19) (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці), яка проходить через місто повз вулицю Замкову до резиденції палацового комплексу Любомирських.

Громадським транспортом до автовокзалу Дубно, а потім по вулиці Данила Галицького шість кварталів до замку Острозьких.