Прокляття і спокута Тайкур

В одвічній як світ боротьбі добра зі злом в усі віки були свої переможці і переможені. Долею перших був порятунок заблукалих душ, а других – спасіння для вічності через випробування небесного покарання, народжуючи легенди та віру в дива.

Середньовічне галасливе та метушливе місто Тайкури в глибинці Волинської землі. Його господарі з роду Кірдеев з друзями привітні, з ворогами – грізні, але до войовничих татарам в них особливе трепетно-шанобливі відношення… Так той ідилії судилося тривати рівно доти , доки в місті і не з’явився обоз з скринями повними злата і дорогоцінних прикрас чи то зібраними як данина, то чи отриманими в якості хабара одним турецьким мурзою.

І не сталося би біди, якби не вирішив той кримчак заночувати зі своїми незліченними скарбами під дахом гостинного будинку Кірдея-Тайкурського для збереження від лихих людей. Ось тільки після тієї ночі ніхто вже ні тих скринь, ні їхнього титулованого господаря більше ніколи не бачив.

Різне казали люди, а князь став бояться ночей та на старості ставав все відлюднішим і злішим, поки в одну особливо темну ніч він не вибіг зі свого замку на вершині пагорбу, зі страшним криком кинувшись до стародавнього підземелля у його підніжжя, де і згинув без сліду.

Пройдуть століття, зміняться покоління спадкоємців Кірдеївого роду, поки останній з них не продасть родову дідівщину Лаврентію Пепловському. Ось тоді-то та давня історія зі скарбами знову вийде з темряви небуття – новий господар Тайкур вражений місцевими легендами взявся відшукати давно втрачений скарб, почавши копати біля входу в ті самі печери. І, о диво, незабаром із землі були підняті на світ Божий величезні скриньки з коштовностями надзвичайною ціни.

Лаврентій, як людина широкої душі і толерантних релігійних поглядів, став без міри витрачати отримані гроші на будівництво міських доріг, спорудження костелу та православної церкви, переоблаштування свого замку… Жити б йому та радіти, але страшні нічні стогони під вікнами, без причини закулькавщі коні в стайні, раптово померлі пси та черга нещасних випадків не давали.

Шлях був один – в гущавину дрімучих волинський лісів в пошуках волхва, чари якого знищили би каверзи тайкурского нечистого. Але і вся могутність чарівника виявилася безсилою перед родовими прокляттям накладеним за вбивство татарина на золото і всіх, хто доторкнувся до нього, а Лаврентію ж за відкриття скарбу після смерті і зовсім судилося приєднається до мающихся душам Кірдеєва рода і наганяти жах на тайкурську округу.

Не за себе попросив пан Пепловський, за тих, хто з його вини доторкнувся до проклятих грошей. І зглянувся волхв над добротою прохача, і перетворив він душі всіх Кірдеєв на мисливських псів, а вбивці – в коня під сталевим латами, і наказав Лаврентію їздити з ними на полювання, щоб тримати їх подалі від людей.

Та тільки з таким вироком на вічні поневіряння і посягання на жителів лісових не погодилася мольфарка-володарка лісу, яка за клятву тайкурського князя не вбивати звірів і птахів обіцяла кожен раз, коли він попросить у наступної володарки лісової дозволу пополювати в її володіннях звільняти душу одного з вічно засуджених прокляттям, і тоді через кілька століть зла сила зникне через відкуплена його добротою.

Величні руїни того самого костелу святого Лаврентія і зараз зачаровують своєю містичною красою. У дзвенячій тиші його древніх храмових стін, котра лише зрідка розривається шелестом крил голубів, що залітають сюди через залишений війною пролом в куполі, ні-ні, та й примариться металевий брязкіт збруї коня пана Пепловського, та по селу пробіжить білий мисливський пес… а може звільнена душа одного з мучеників?

06-02-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.