Спекотне українське літо Слобожанщини, коли повітря буквально огортає кожну найменшу билинку, укутуючи в щільну пелену і не відпускаючи зі своїх чіпких обіймів навіть місячними ночами, все живе навколо перетворюється в стомлене сонцем сонне царство: і стоголосе пташине братство, яке лише на світанку знаходить в собі сили влаштувати нестрункий переклик, і завмерлі травички, що ворушаться лише вагою чиєїсь ходи, і навіть швидконогі річки сповільнюють свій біг до ледачого перекочування каменів по дну.
У такі дні як ніколи хочеться хоч ковточок свіжого повітря, а бадьорять лише спогади про веселі зимові забавки з рожевим рум’янцем на щоках, казковим візерунком заінених вікон та бігом наввипередки з всюдисущим морозом. Але якщо для простих смертних ті чарівні зимові часи серед літа в другій половині XIX століття були лише приємними спогадами або нездійсненними мріями, то для заможних панів їх втілення в життя було лише питанням суми витрат…
Зелені схили Шарівського парку, що каскадом збігають до дзеркальної поверхні ставу, де відображаються казкові споруди садиби, застигли в примарному спекотному мареві, коли відображення залитого сонячним світлом скла вибілило все навколо перед очима юної дочки всесильного цукрового магната Леопольда Кеніга.
Спершись руками на витончене підвіконня палацового залу, батькова улюблениця все вдивлялася і вдивлялася мрійливим поглядом в ефемерну картинку намальовану грою світла та тіні в приємних спогадах про веселі катання на санях по скрипучому білому снігу з пагорба навпроти, не бажаючи розлучатися з виниклою ілюзією. Лише наполегливо повторене Людвігом питання змогло повернути юну чарівницю до реальності з її обпалюючою дійсністю. Побачивши в газах доньки практично сльози, батько лише насупився і вийшов не сказавши ні слова.
На ранок Марії, яка ледь-но прокинулася, засліпило очі від виблискування у вікні кришталево-білого схилу навпроти, і берегів ставка, і всіх доріжок парку, і навіть ступенів палацу. Не вірячи своїм очам, дівчина кинулася через безкінечні зали туди, де її чекало маленьке диво створене під покровом ночі люблячим батьком – тонни цукру одягли літню Шарівку в снігове вбрання.
А на порозі дівчину вже чекали справжнісінькі сани, запряжені жвавою четвіркою, що рвонула по солодкому снігу що є прудкості, як тільки-но красуня опинилася, мліючи від щастя, на оксамитових подушках сидіння. І було нестримні веселощі, і скрип полозів, і свистячий вітер від божевільній швидкості…
Чи було це все на самому діли, чи це все лише примарилося Мері одного спекотного дня – про те відають лише алеї старого парку та глибокі води ставка… Ось тільки з тих давніх пір народ вперто величає той самий схил навпроти палацу Кенігів Цукрового гіркою і каже, що іноді в особливо спекотний літній день раптом його схили на мить знову, як колись, огортаються білим простирадлом, що через мить зникає без сліду.