Покоління мирного єврейського народу вважали український Осторог своєю батьківщиною. Вони вільно народжувалися, жили і вмирали на цій землі, поки руїни Речі Посполитій не поховали під своїми уламками мирний сон синів Ізраїлевих. Новою господинею волинських земель стає східна імперія двоголового орла: відразу ж були введені лінії осілості та закрита друкарня в 1832 році, що все ж не завадило місцевій діаспорі розвиватися і надалі, досягнувши в середині XIX століття чисельності понад одинадцять тисяч.
Перша світова війна і прихід в Росії до влади режиму червоного терору на коротку міжвоєнну мить повернули єврейському народові промінь свободи під прапором Польської республіки, зробивши домінуючим голосом у 62% від загальної кількості жителів міста на березі Вілії при наявності одинадцяти синагог, талмуд-Торри, гімназії, восьми хедерів і трьох власних банків.
Окупацію розв’язаної комуністичними режимом і фашистською Німеччиною Другої світової війни іудейське суспільство зустріло зі своєю малою батьківщиною 1 вересня 1939 року. З тієї хвилини відлік, коли один з шакалів в політичній шкурі нападе на іншого, йшов на години. І якщо при радах почалося тотальне гоніння по національно-релігійною ознакою (були закриті всі установи громади), то німецька ідеологія поставила собі за мету повне знищення синів Ізраїлевих.
Вже 26 червня 1941-го Острог був захоплений фашистами, і в цей же день три сотні найбільш шанованих громадян з числа єврейської інтелігенції, майстрових та релігійних лідерів були розстріляні на старому єврейському цвинтарі і поховані там же в загальній могилі. Це стало для діаспори початком кінця на українській землі. Потім будуть зірка Давида на грудях, щоденні каторжні роботи, побої, грабежі, приниження і знищення з будь-якого приводу…
4 серпня 1941 року всіх представників іудейського народу, включаючи немічних, старих, жінок і дітей, поліцаї витягли з побоями на вулицю, пошикували по чотири і погнали через все місто на південний схід, шляхом продовжуючи свої знущання і побиття. На мосту через Вілію всіх, хто не міг пересуватися просто кидали через поручча в чорні води.
Потім чотири години в лісі триватиме сортування на сильних та слабких, яке закінчиться наказом останнім роздягнутися на краю глибоких ям довжиною близько ста метрів, а далі почалося справжнє пекло – їх по двадцять стягували баграми вниз і розстрілювали. Потім настала черга жінок і дітей, а за ними – головного рабина закривавленого з обрізаною бородою, якого перед смертю до того ж змусили співати і танцювати. Кривава вакханалія тривала до вечора. У той страшний літній день в ямах-могилах, прикритих лише невеликим шаром землі з-під якої ще довгі години сочилася кров і чувся стогін, залишилося близько трьох тисяч чоловік.
Тих, хто залишився в живих, знову пошикували і погнали назад у місто до розграбованих домівок. Вісімсот з них вирішили тікати, не чекаючи такої ж страшної долі для себе (в лісах вижили лише 110 осіб). А в перших числах вересня всіх працездатних євреїв Острога зігнали на площу з дводенним пайком нібито для виконання залізничних робіт. Реальність же знову виявилася жахливою – в вантажівки поліцаї садили по тридцять з охороною чоловіків і вивозили до Нітішино ходка за ходкою. До вечора тривав цей коловорот смерті – на наступний день з’ясувалося, що всі три тисячі чоловік були розстріляні.
Залишки єврейського братства жили в організованому німцями гетто до 19 листопада 1942-го, коли на площу зігнали залишки громади і, два дня протримавши без їжі та води, вивезли на околицю Нового Містечка і жорстоко вбили. Криваві жнива смерті в той день склала близько шести тисяч чоловік (недавно на тому місці були знайдені три величезні могили).
З тих Острог назавжди помер для дітей Давида, а їхній єдиний вцілілий храм так і стоїть в руїнах, чіпляючись своїми восьмигранними колонами за життя в останній надії на воскресіння.