Печаль і помста Курязької пустелі

Стародавня монастирська пустель, якій століттями не щастило з настоятелями, але численні заможні покровителі не давали зникнути всує, була похована прийшлими на хвилі кривавого перевороту 1917-го бездушними нелюдами «від народу», коли обласкані словом ревної молитви стіни та відданої любові місцевих жителів стали майданчиком для виправлення малолітніх злочинців та соціальних експериментів по їхній адаптації до суспільства в 1920-х.

Тоді в запалі атеїстичного божевілля комуністи знищували все мало-мальськи пов’язане з будь-яким нагадуванням про вищу відплату за їх численні криваві гріхи, наче знищивши храм вони могли позбутися провини в надії, що Бог про все забуде. Так на сотні стародавніх і не дуже, унікальних і звичайних святинь просто зникли з лиця землі, а інші, так як і головний Курязький храм Преображення Господнього, позбулися всієї своєї колишньої величі і сім десятиліть животіли на узбіччі історії.

Щоб не відразу нагнітати обстановку при радянській владі попервах в монастирі ще навіть тривали богослужіння, але напочатку 1920-х були зняті і переплавлені для потреб «молодої республіки» дзвони, братія вигнана зі своїх пенатів (1924), потім настала черга куполів, а в 1939-му почалася боротьба за дзвіницю – люди похилого віку, довідавшись про її передбачуваному знесення, приходили і просто сідали навколо мовчазним живим ланцюгом, але збожеволілим більшовикам все було дарма – її підірвали після клятвених запевнень в недоторканності. Два інших храми комплексу (Онуфріївський та Георгія Переможця) теж пали в нерівній боротьбі з окупаційною владою.

З усієї колись величної пустелі в другій половині ХХ століття залишився лише прямокутний обсяг пристосованої під адміністративний комплекс колонії Спаської базиліки, що мало чим нагадувала храмову споруда – збереглися лише стельові фрески начальницьких кабінетів та ліпні елементи з унікальною акустикою актового залу.

Пройшли роки і зганьблена святиня почала потроху мститися своїм кривдникам: то найняті на розбирання цегляної огорожі зникнуть без сліду не отримавши належного платні, то провал утвориться на території закритої виправної установи, та який – три вершники в ряд проїдуть, то будівля тріщинами піде і не встигнеш зміцнити в одному місці – починає сипатися в іншому, то техніка пропаде без сліду всередині замкненого периметру під посиленою охороною. І це при поголовному захоплення пошуками скарбу за легендою залишеного чернечою братією.

Періодичні підкопи під стінами, розкопки підлог і території, розбирання стінної кладки – однин безперервний головний біль керівників колонії протягом десятеліть. Адже тільки за збереженими документальними джерелами на підставі спогадів очевидців під всім комплексом Курязької пустелі існувала величезна мережа підземних ходів, яка з’єднувала не тільки все розташовані один від одного на великій відстані його храми, а й повідомлялася з Харківської фортецею, що знаходилася на відстані вісьмох километрів. Крім того під землею був розташований ціле келійне місто з трьохсотрічною історією.

Так що підземний світ Куряжа (нині село Подвірки Солоницівської селищної ради) – жадана мрія будь-якого шукача скарбів, а їх серед вихованців колонії за роки її існування було чимало. Тим більше, що підступний монастир ні-ні та й відкриє світу один зі своїх скарбів – чого варті лише знайдені у нововідкритих льохах ванни з найтоншим срібним покриттям, які нині використовують в їдальні виправної установи для засолювання та зберігання овочів… Тому завжди залишається надія, що головні монастирські знахідки ще попереду.

19-04-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.