Поява довгоочікуваного спадкоємця в сім’ї лікаря Чернігівського полку Григорія Масловича після смерті двох його братів в дитинстві, здавалося б, обіцяло хрещеному Василем новонародженому безхмарне майбутнє і зумовлену кар’єру по військово-медичної частини. Але підступна доля на щастя або на біду сплутала всі карти, коли його батько був переведений на службу до Сибіру, а матір з дитиною лишилася в теплому українському кліматі. Хлопчині тоді не виповнилося й року.
Через деякий час обдурена довгою відсутністю звісток від чоловіка і неправдивим повідомленням про його смерть Терезія Маслович (уроджена Хайновська) знову виходить заміж за поручика Лукашевича. Розкрита обман, розлучення, втеча з Кам’янця-Подільського та пошуки порятунку у колишнього однополчанина Григорія Масловича, Іони Миколайовича Познанського.
Після всіх нещасливих перипетій в перші роки життя доля, нарешті, посміхнулася Василю, якого бездітний та до того ж надзвичайно багатий колишній чернігівський майор взяв на виховання. Розкішний будинок вихователя в Харкові, палацовий комплекс в Гиївці під Люботином, елітна освіта: приватний пансіон, гімназія, Харківський університет і ступінь доктора витончених мистецтв, в якості розкішного подарунка за яку Іона Миколайович підносить улюбленцю свій власний харківський особняк (хоча і продовжує жити в ньому на правах гостя). І при цьому вдалий старт літературної діяльності в якості надрукованого автора твору «Дельф і Дельфіра або увінчана любов» в дев’ятнадцятирічному віці – рай на землі.
Знову крутий поворот стрілок Хроноса, і літературно-журналістська кар’єра Масловича, що почалася так стрімко з видання у віці двадцяти трьох років від наорждення свого першого в Україні сатиричного журналу «Харківський Демокріт», на сторінках якого він виступає в якості редактора і автора поетичних рядків, закінчується вже через півроку (побачили світ лише чотири номери). Василь Григорович ще десять років мужньо намагається чинити опір тиску і гонінням суспільства російського царизму, пов’язаним з категоричним неприйняттям викриної сатири його байок, перш ніж під тиском обставин назавжди закинути перо.
Світлим променем в цей трагічний для літератора період стане заповіт вихователя від 4 липня 1821 року, яким передбачалося успадкування їм всього величезного майна Іони Миколайовича, оціненого за приблизними підрахунками в мільйон рублів. Однак після смерті улюбленого вихователя в 1833-ому вступити в силу воно змогло лише після трирічної судової тяганини з братом і племінником покійного, що коштувало Масловичу чимало нервів і фінансових труднощів при зведенні закладеної ще Познанським церкви святого Миколая.
Так що вся доля Василя Григоровича Масловича була різнокольоровим килимом витканим з запаморочливих перемог і маленьких трагедій, які підносили його до небес і скидали в пучину відчаю, що в кінцевому рахунку коштувало йому самого життя в п’ятдесят років, щоб на століття загубитися на сторінках рукописної історії і знову виникнути з небуття першовідкривачем напрямки української журналістики.