Історія
Опівдні третього тисячоліття його купола відкидають тінь в три сторіччя на стіни древнього Курязького монастиря, який був побудований тоді, коли в Дикому Полі лише з’являлися перші поселення, і звернений на попіл атеїстичною владою комуністів, котрі намагалися втопити християнську віру в українській крові.
А починалася історія обителі в тиші слобожанських лісів лише подекуди перерваній сіножатями і пасіками по берегах річок, хоч ця місцевість і перебувала всього в восьми кілометрах від офіційної резиденції Харківського слобідського полку, сотник якого, Григорій Ерофеич Донець (- 1693), з благословення святого Іоасафа II (- 1672) 28 квітня 1663 офіційно став його засновником відповідно до церковного сповіщення про закладення наріжного каменю.
Саме майбутній полковник слобідського козацького полку був не тільки ідейним натхненником створення молитовної пустині при дорозі в долині річки Куряж колись пристосована Олексієм Курязькім під пасіку, а потім викуплена у нього за 150 грошів Білашом Тенетевським для використання під грунт з млином, а і основним меценатом починання – їм була придбана ця земля у спадкоємця останнього – Єремії – за двісті золотих та грунт з млином під самою Данилівкою на річці Харків і передана для святих справ.
Крім Донця ктиторами Курязького монастиря виступили житель Харкова Логгин Федорович з сином Андрієм та жертводавець полковник Ізюмського полку Іван Григорович (озера при річці Чепель). Сам же Григорій для утримання свого дітища виділив прилеглі вільні ліси (до вершин вільхових) і польовий грунт Наполовум. Так що з роками скарбниця обителі лише збагачувалося.
Перший монастирський храм на честь Преображення Господнього (Спаський) споруджений з дерева ще на самому початку існування комплексу (1663-ому), а через п’ятнадцять років в задоволенні прохання батька-засновника був отриманий митрополичий дозвіл на будівництво ще і теплої церкви на честь Георгія Побідоносця з трапезною , яка на сторінках літопису з’являється вже в грамоті від 1687 року.
І хоча Спаська вважалася головною, в камені першої була перебудована саме Георгіївську з трапезним корпусом – в 1709-му на кошти харків’янина Пантелеймона Яковича (через півстоліття реконструйовано), потім оновлена Онуфріївська з келіями під горою над джерелом (освячена в 1753-ому), і лише в середині XVIII століття, коли головний храм зовсім занепав прийшла і його черга – облагороджуванням серця обителі перейнявся вже архімандрит Варлаам Андріївський ( – 1762), який, не доживши до його освячення, був похований під його центральним входом.
Пустинь була зачинена під час церковної реформи 1788-го і розпорядженням Консисторії пристосована під покої чернечої братії з усіх закритих монастирів Бєлгородської єпархії, під час чого на берега Куряжа потрапила чудодійна Озерянська ікона Божої матері. Через п’ять років сюди ж був поміщений лазарет, а ще через три – за клопотанням харківського генерал-губернатора Андрія Яковича Леванідова монастир відновили в статусі гуртожитного позаштатного.
Наявність могутніх покровителів, серед яких особливо виділявся таємний радник Петро Федорович Сабуров, забезпечили святині повернення до лав діючих (в 1836 році їй присвоїли другий штатний клас), так що протягом решти часу і аж до більшовицького перевороту 1917-го вона не тільки офіційно служила дахом численній братії, а й поступово перетворювалася (реконструкції другої половини 1840-х і 1882).
Червоні атеїсти насамперед закрили оплот богослов’я над Куряжі, а його стіни в 1923 році пристосували під колонію для неповнолітніх. У тому числі на її території Антон Семенович Макаренко (1888 – 1939) проводив свій знаменитий соціальний експеримент по перевихованню малолітніх правопорушників. В рамках переобладнання комплексу під потреби виправної установи в 1930-ому (знесені глави, встановлені між поверхові перекриття, забілені настінні розписи) Спаська церква була пристосована під склад, а дев’ять років по тому – знищена її дзвіниця.
Так що все що на початок третього тисячоліття залишилося від молитовної пустині – залишки головного храму з фресками та унікальною акустикою залу – і зараз знаходиться за колючим дротом виховної колонії, а храм трохи вище по дорозі в Солоницівці почали почали будувати в 1992-ому після здобуття Україною незалежності (громада утворена 10 березня). Освітлений 29 серпня 2004 на честь Успіння Пресвятої Богородиці він став духовним правонаступником тієї давньої обителі, яку поховала радянська система. Так що каплиця над джерелом святого Онуфрія і нова церква – це зараз те єдине, що не дає згаснути вогнику християнської надії, віри та любові на цій землі.
Архітектура
Побудований в стилі конструктивізму за проектом Миколи Броннікова комплекс п’ятибанного хрестового в плані Успенського храму Солоницівки відрізняють відкрита галерея, що з’єднує основну будівлю з триярусною окремо розташованої з півночі дзвіницею та яскраві архітектурні елементи класики в сучасному переосмисленні, котрі лише відтіняють патріархальність маківок.
Високі світлові барабани, профільовані карнизи, люкарни шатрового завершення дзвіниці, прості лопатки, дзеркальне членування, п’яти та шестикутні отвори – всі виконані з використанням характерних прямих ліній – відрізняють творіння майстра із загального ряду храмових новобудов. Золоті куполи та мозаїчне панно над бабинцем – ось і всі атрибути виконані згідно з канонами православ’я, і в той же час ці маленькі акценти декілька пом’якшують його аскетичну, холодну красу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., с. Солоницівка, вул. Сумській шлях, 100.
Посилання
- Історичні факти. Печаль і помста Курязької пустині
- Історичны факти. Дивний дар небес
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р46 (Харків – Охтирка) до Солоницівки, в центрі якої розташована церква Успіння Пресвятої Богородиці.
Громадським транспортом з Харкова (автовокзал №2) до центральної зупинки «Успенський храм» в Солоницівці.