Коротке життя Білої Троянди

Їй аплодував Париж, її полотна стали першими жіночими творами Лувру, зустрічі з нею шукав сам Гі де Мопассан, а її щоденник, хоч і неабияк підкоригований родичами, викликав фурор у французькому світі…

Марія Башкирцева, народжена в полтавській глибинці середини XIX століття в заможній родині місцевого предводителя дворянства та харківської аристократки. Здавалося б їй зумовлена доля тих томно-розпещених панянок, які виросли в млості та любові і марють лише про кохання, щоб зайняти належне їм місце в соціальній ієрархії імперії: дружина – господиня дому – матір.

Однак розставання батьків і швидкий від’їзд з матусею за кордон в дванадцятирічному віці поламали всі стереотипи і занурили дівчину в новий світ вільної Франції, де жінки того часу були менш скуті гранями умовностей та мали набагато більше можливостей для самореалізації. Хоча бажання молодої багатої аристократки навчатися в приватній академії живопису Жуліані все ж було спочатку сприйнято як примха, але перші успіхи та нагороди довели всю серйозність намірів Марії. Та й старанні заняття співом при відмінних вокальних даних, згідно з думкою одного з провідних французьких професорів того часу Вереля, пророкували юному даруванню світову славу на оперній сцені. Залишилося лише зробити вибір…

Але як завжди втрутився злий рок – в шістнадцять у мазійці долі діагностували сухоти, що стало вироком її співочій кар’єрі, а згодом відібрало і слух. Але залишився пензель та фантастична наполеглива працездатність до знемоги в пошуках досконалості, які допомогли їй за два роки освоїти семирічний курс, нагородою за що були незліченні нагороди і загальне визнання.

А тоді, в 1854-ому при отриманні поганих звісток вона ненадовго повертається на батьківщину в Гайворонці до батька, щоб отримати від української неньки-землі той заряд мужності і наснаги, який дасть їй сили поспішати житти, щоб все встигнути ще десять років.

Ініційована витонченою молодицею листування з метром французької літератури того часу, в якій Гі де Мопассан спочатку прийняв гордовито-повчальний тон, змусила майстра слова в кінці кінців бажати, шукати, благати про зустріч зі своєю літературною візаві, але так і залишитися лише витонченими завитками букв листів – Марія обірвала і письмове спілкування.

Всі переживання і сподівання, страждання і прагнення, надії і розчарування, роздуми і самоаналіз недовгого життя до останнього дня у всій їх шокуючій для світського суспільства другої половини XIX століття відвертості української француженки лягли на сторінки щоденника, який в надрукованому вигляді викликав бурю емоцій і вписав золотими буквами її ім’я в історію світової літератури.

Всього в двадцять п’ять Марія Башкирцева убита горем звісткою про смертельну хворобу свого улюбленого вчителя Жюля Бастьєн-Лепажа, віддано доглядає за ним і… помирає першої, щоб над її могилою Мопассан, назвав її єдиною Білій Розою як символ бездоганності досконалості свого життя, шлях якої він вислав би пелюстками троянд, якби час можна було повернути в навспак. Білі коні, запряжені в кришталево-сніжний екіпаж назавжди вивозили Білу Троянду в інший світ…

28-06-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.