Всюдисущі жителі древнього Мілета, що вели свій рід від згаданих в гомерівській Іліаді як єдиних прихильників Трої малоазіатських лелегов, в пошуках нових родючих земель забрели в далеке гирло Тіраса (Дністра), на правому березі якого вже існувало поселення скіфів-орачів Тіра. Своє ж місто майбутні прабатьки найбагатшого міста Іонії утворили на острові серед Лиману, назвавши його Офіуса (місто змій). Було це в VI столітті до н.е.
Тіра залишиться єдиним селищем на березі в гирлі Тираса після затоплення сусіднього острову підняттям рівня світового океану, прийнявши під крило його жителів. Потім буде завоювання римлянами, перейменувати фортеці в Алба-Юлію (107р.) і повернення споконвічної назви, правда в дещо іншому звучанні «Туріс», після завоювання гунами (371р.).
Тирських фортеця через три століття стала офіційною резиденцією протоболгарского хана Аспаруха, котрий розбив візантійські легіони та завоював сім слов’янських племен. Вони-то і стануть прабатькам жителів Бєлгорода, прозваного так ними за молочно-білий колір піщаних фортечних стін і будівель. В 907-ому тиверці на боці київського князя братиме участь в поході на Візантію, за що поплатяться половиною населення міста вбитого чи проданого до рабства Царгороду печенігами.
Угорське підданство на початку XIII століття принесло місту нову назву Фахервар (Біла фортеця). Татаро-монгольська навала 1241 року перейменував в Ак-Ліба з колишнім значенням. Але історія – дама примхлива і завойовники тут довго не затримувалися – вже через чотири десятиліття господарями фортеці в гирлі Дністра стають генуезці, які викупили її у хана Ногая. Вони так і не змогли визначитися з її назвою Аспро- (біла), Мальво- (зелена), Мон (на горі) і навіть Мавро- (чорна) кастро (фортеця). Остання була отримана містом за вигнання баришників і лихварів, до яких належала переважна частина «господарів», з міста.
І знову Білою, правда вже в молдавському варіанті Четатя-Албе (тюркською Аккерман), фортеця стала після приєднання Північного Причорномор’я до Молдавського князівства за підтримки Угорського королівства на початку XIV століття. Однак це ж поставило її на лінію конфронтації між Сходом і Заходом, з огляду на те, що османські султани по праву вважали її брамою до серця Європи.
Анексія південноукраїнських земель Російською імперією в 1812-му аж до закінчення Другої світової війни закріпило за містом турецьке ім’я Аккерман. А щоб винищити будь-яке нагадування про минуле в 1944 році ради повернули фортеці і прилеглому до неї поселенню первісну назву Білгород, додавши приставку Дністровський для відрізняння від російського однойменного міста.