В його жилах текла кров польських королів отримана від матерії, доньки Августа II Сильного і його фаворитки, відомої європейської авантюристкою Анни Констанції фон Брокдорф (відома як графиня Козель), Фридерики Олександри в заміжжі Мощинської. Батька ж свого майбутній творець Фрідріхівкі не знав – коронний казначей Ян-Кант герба «Наленч» помер ще до появи на світ свого другого сина.
Народжений у Дрездені (там де взимку 1704 в місцевому палаці відбулася знакова зустріч його діда-правителя Саксонської землі із бабусею – першою красунею Європи, дружиною його міністра барона фон Хольма) Фрідріх Йозеф на довгі рози разом із старшим за нього на сім років братом, Августом Фредеріком Константієм, стане втіхою вдової матері — старший у вісімнадцять спроектував “тернопільську Катедру”:/uk/1159/dominikanskii-kostel-i-monastir-ternopolya, а молодший Мощинський виявив неабиякі здібності до наук, опанував кілька мов, грав на музичних інструментах та завоював славу одного з перших танцюристів при Саксонському дворі.
Войовничий дух та коріння пращурів сприяли його швидкій військово-політичній кар’єрі: в шістнадцять звання полковника саксонської піхоти, депутатство Сейму, дванадцять років в коронній комісії фінансів (в тому числі він був ініціатором першого польського закону по перепису населення), звання великого коронного маршалка після Тарговицької мирної конференції, посада одного з головних порадників короля Станіслава Августа Понятовського, який за заслуги нагороджує його орденами Святого Станіслава та Білого Орла.
Як меценат він зарекомендував себе підтримкою престижної лицарської школи, перерахувавши на її потреби 191 000 злотих, а колекціонер – великим зібранням порцеляни та гравюр, що налічувало більше двадцяти тисяч унікальних екземплярів (по його смерті значну частину у нащадків придбала Польська академія мистецтв). Крім того Фредерік Мощинський мав сан магістру масонської ложі.
Хоча в критичний момент повстання Костюшко нерви у Фрідріха Йозефа Мошинського здали, коли розлючений натовп ледь його не розтерзав за проросійську позицію і врятував його один із вельмож). Він назавжди емігрує до своїх українських маєтностей, до яких додалися раніше викуплені за 1,9 мільйони злотих великі волочиські землі (1772). Це стало справжнім благословінням для містечка та округи — за господарський кошт тут будуються “костел Святої Трійці”:/uk/3084/kostel-svyatoyi-triyitsi-u-volochisku, п’ятиповерховий палац, фундушеве духовне народне училище для навчання ста дітей, волосний банк, мануфактури, млини, гуральня, що при наявності офіційної переправи через Збруч (з 8 серпня 1795 року) та прикордонного становища послужило поштовхом їхнього стрімкого зростання.
А це в свою чергу спонукала власника проводити тут більше часу, побудувавши в чотирьох верстах від Волочиська “позаміську резиденцію”:/uk/3086/palatsovo-parkovii-kompleks-moshinskikh з величезним пейзажним парком на високому пагорбі (в народі отримав назву “Графська гора”) над Міським ставом — це поклало начало існування селища Фрідріхівка, який зараз є центром Волочиська.
Влада графа Мощинського була на стільки великою, що він навіть карбував власні латунні монети з номіналом та датою з одного боку та власними переплетеними ініціалами під короною – на другому, які використовував ще в 1777 році для розрахунку з підлеглими селянами за різні види робіт — це перший приклад використання приватних грошових одиниць на Волині, а після окупації Західної України в 1793-ому – і Московії.
Наприкінці життя Фрідріх Мошинський був одним з найбагатших поміщиків краю, маючи окрім величезних статків у власному володінні чотири міста та п’ятдесят два села, що загалом налічувало більше тридцяти тисяч підданих, мідні копальні у Саксонії та інше, і при цьому всьому продовжуючи насичене та активне життя – він навіть помер у київському відрядженні 21 січня 1817 року у віці сімдесяти дев’яти років (похований у Дольську).