Щастя з балкону

Одна згадка слова «Персія», і розум занурюється в зачаровуюче-дурманливий запах пахощів, солодкість фруктової млості, шерех тонких тканин, блиск бездонних очей чорноволосих красунь під протяжний заклики муедзинів з розпеченого палючими сонячними променями балкона білосніжного мінарету. Східна казка на яву.

Але Персія початку ХХ століття – це вже не та сонно-розслаблена східна монархія, якою її знали протягом тисячоліть піддані, де воля падишаха безумовна, а все суспільство підпорядковане суворій ієрархії без права голосу, без права змін. З новими реаліями, де все голосніше і наполегливіше звучав голос народу, змушений був змиритися Мозафереддін-шах Каджар, прийнявши в жовтні 1906 року конституцію, що обмежила його монарші права, і утворивши Меджліс. Правда серце правителя не витримало такого приниження, і він помер через сорок днів після підписання історичного документа.

Його спадкоємиць, син Мохаммед Алі-шах, у своїй політичній короткозорості та непомірних амбіціях спробував після свого офіційного сходження на іранський престол повернути колесо історії назад, за що жорстоко поплатився – його збройний переворот з повалення Меджлісу закінчився втечею в далеке північне Причорномор’я під крило таких же інфантильних фанатиків з роду Романових в 1909-ому.

Його будинком у вимушеній засланні став витончений палац на Надеждинській в Одесі побудований за півстоліття до того для Зенона Бржозовського в східному стилі. Саме тут народжувалися самі підступні і жорстокі плани повернення опального правителя, а вмираючи – гнівом та роздратуванням виливалися на голови ні в чому не винних наложниць з його гарему, коли одна або кілька з них рукою жорстокого тирана в нападі безсилої люті кидалися з того самого балкончики з видом на блакить Чорного моря.

Та тільки очікування неминучої загибелі східних красунь оберталися теплими, турботливими руками місцевих юнаків, які дізнавшись про люті перського самодура денно і нічно чергували під балконом в надії відхопити для себе шматочок східної казки, застиглої міріадами зірок в бездонних очах падишахській красунь.

Десятки, якщо не сотні, одеситів з вугільно-чорним волоссям, орлиним носом та гордою посадкою голови саме підприємливості своїх пращурів по чоловічій лінії початку ХХ століття, котрі зловили щастя біля підніжжя шахського палацу, зобов’язані своїм існуванням. Нащадки тих щасливих одесько-перських династій і зараз з посмішкою згадують кожен свою і в той же час одну на всіх історію невдалого перського правителя, його чорнооких красунь-наложниць і перлини Чорного моря, в містичному тремтінні вказуючи на заповітний балкончик.

З тих пір пройшло чимало років. Мохаммед Алі-шах, не дивлячись на кілька спроб повернення в Іран, до кінця своїх днів так і залишився вигнанцем (після більшовицького перевороту перебрався до Туреччини, потім Італії)… Його кинуті супутниці життя з розкосими очима стали дружинами і матерями, знайшовши кожна своє щастя на українській землі… А чи була ця історія на справді, чи ні – про те відають лише води морські хвилі, золотий пісок та відблиск східних зірок в очах їхніх нащадків за тонким муаром часу.

23-08-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.